Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

— Де і яку маєте службу?

— При магістраті.

— Я спитав — ким служите?

Відповідати Данилевичу не хотілося. Перш ніж сказати, чомусь відвернувся, глянувши в Климів бік, і той відсахнувся — ну, як побачить. Та відвідувач байдуже ковзнув поглядом по стіні, видушив:

— Писарем.

— Ви, бачу, чимось незадоволені?

— Мені обіцяли кращу службу.

— Хто обіцяв?

— Ми повернулися з Києва, з вимушеної еміграції, аби служити вірою та правдою імператору, який об'єднує слов'янські землі.

— Хіба служба при магістраті — це не служба вірою та правдою нашому імператору?

— Але — писарем...

— Це лише початок, пане Данилевич. Саме так сприймайте.

— Ваші б слова та Богові у вуха. Раніше, до того, як мене вижили зі Львова, був товаришем депутата Галицького сейму. Наша політична сила робила все для відстоювання захисту інтересів нашої ж, русофільської громади. Тому вважаю себе державним діячем, і то не перебільшення, пане капітане.

Він вів чимдалі, тим запальніше. Тон Зубова всякий раз охолоджував його, і Кошовий бачив: Данилевичу незатишно, він ніяковіє, коли капітан починає до нього говорити.

— Галицького сейму вже не існує. Отже, нема й депутатів. Тут тепер діє військова адміністрація. Вас, цивільну особу, яка, до речі, так і не спромоглася отримати, живучи в Києві, виду на проживання, залучають до тієї служби, яка більше потрібна.

— Я розумію. Але насмілюся нагадати: я з родиною мешкав у Києві менш ніж півроку. Клопотався весь час, проте паперів, котрі б дозволяли вільне проживання, не отримав. Натомість з'явилася щаслива нагода повернутися до Львова. Тож відсутність у мене підданства — не моя провина, пане капітане.

— Підданство вже маєте. Території, взяті за правом війни, відразу переходять під протекторат держави, котра їх зайняла. Отже, ви, пане Данилевич, російський підданий. Але щось не бачу вашого щастя від того.

— Бо я вартий більшого! Мої заслуги...

— У мене не так багато часу, аби слухати весь перелік ваших заслуг, — перервав Зубов. — Зараз я поставлю вам питання, заради якого запросив на розмову. Поза межами цього кабінету ви не маєте права ні з ким обговорювати причину запрошення. Хіба якщо з цього ж приводу вас, пане Данилевич, офіційно викличуть до мене самі розумієте куди. Ясно?

Чоловік завовтузився на стільці, кілька разів енергійно кивнув.