Розділ одинадцятий Гиря Краківський

Гиря Краківський

Аби легше чекалося, Кошовому прислали з залу одне пиво.

Примостившись на стільці, він цмулив напій, навмисне розтягуючи, бо більше зайняти себе не мав чим. Навіть хтивня за стіною стихла. Втомилася пара чи взагалі забралася геть — хтозна. Їхнє місце ніхто не зайняв, тож Клим сидів у тиші, намагаючись зібрати докупи рій думок. Не виходило: вони ніби враз стали матеріальними, чіплялися одна за одну в замкненому просторі, заважали, накручували. Хоч він і без того був до краю стривожений.

Спорожнивши кухоль, Клим трохи погрався ним знічев'я, поставив його поруч із карафкою, тоді взяв, підняв, грюкнув об поверхню стола. Розтрощити не хотів, просто не знав, як інакше стравити пару. Майнуло: револьвер у кишені нічого не означає, часом озброєна людина може відчувати й відчуває себе безсилою, ні на що не здатного. Витяг зброю, поклав на стіл, покрутив, ніби грав сам із собою в «російську рулетку».

Рипнули двері.

Кошовий рвучко підхопився, чекаючи побачити нарешті Тиму. Але в проймі завмер молодий кельнер, перелякано втупившись у револьвер, який Клим машинально стиснув і тримав перед собою. Сплюнувши, він демонстративно заховав зброю в кишеню, лиш тепер розгледівши в руці молодика другий кухоль.

— Пан Цезар велів.

Знизавши плечима, Клим ступив убік, дозволяючи йому поставити пиво на стіл і забрати порожній посуд. Коли двері знову зачинилися, сів із кухлем уже на ліжко, зробив великий ковток, втягнув голову в плечі. Далі пив, заплющивши очі й впершись спиною об стіну.

Третій кухоль принесли, коли Кошовий ще не допив другий. Цього разу молодик, косуючи на нього й шукаючи очима зброю, пройшов повз мовчки, примостив пиво на столі й завмер. Клим зібрався спорожнити посуд, ураз передумав, жестом звелів кельнеру йти геть, і той слухняно забрався. Впоравши потому другий кухоль, Кошовий замахнувся ним, збираючись розгатити об стіну. Передумав, поставив на стіл, походив по кімнатці, взявся за новий.

Його допивав лежачи, ставлячи на підлогу й дивлячись при цьому в стелю. Думки заплутались остаточно й, здалося, раптом зникли, всі й відразу. Це теж влаштовувало, невизначеність утомила.

Двері знову рипнули, коли Кошовий упорався з третьою порцією й не був певен, що хоче ще. Голова трохи шуміла, бо наковтався на голодний шлунок. До цього додалася лють, яку вже набридло стримувати, треба дати вихід. Клим дав — скочив на рівні, з місця жбурнув кухоль, цілячи й влучаючи в одвірок.

— Геть уже з вашим пивом!

Бризнули в різні боки скляні друзки.

— Пощо посуд бити, пане Кошовий?

Знайомий, хоч давненько не чутий голос із легенькою прикметною шепелявинкою.

— Де вас чорти носять, пане Тимо!

Єжи Тима, високий, чорнявий, помітно схудлий, але не змарнілий чоловік з довгими чіпкими руками, копнув найбільшу скалку тупим носаком черевика.

— Не звітую вам про свої справи. Й ніколи не звітував.

— Але я за вами шукав!