Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

— Рівність — химера. Забудьте, принаймні — під час війни. Ще щось скажете?

— Звісно. Є пропозиція, пане Зубов.

Ось так Кошовий і опинився в таємній кімнаті, куди вже заходив перший із трьох викликаних фігурантів.

Перший вклякнув, переступивши поріг.

— Даруйте, мені не сюди, мабуть...

— Сюди, — різко мовив капітан.

Він примостився за столом, якого Клим зі свого місця не бачив. Зате відвідувача міг роздивитися дуже добре. Стілець, на який йому вказали, навмисне поставили в певному місці, даючи тому, хто підглядає, найзручніший ракурс.

— Мене попросили зайти в поліцейський департамент.

Відвідувач трохи тягнув звуки, в нього замість з виходило подвійне с, мов вуж шипить, — попроссили ссайти.

— Ви прийшли, куди треба. Бо ніхто не повинен знати про вашу зустріч та бесіду з офіцером контррозвідки. Державний інтерес із мого боку. Особистий — із вашого. Чи вам дуже кортить, аби всі довкола знали про ваші контакти з нами?

— Ні-ні-ні! — замахав шепелявий руками.

— Чому? — миттю запитав Зубов, і в голосі почулися лукаві нотки. — Хіба це така ганьба — контактувати з оборонцями нашої безпеки?

У відповідь навіть перетинка, за якою принишк Клим, не приховала гучного сопіння.

— Можете не відповідати. Знаю все, про що мовчите. Не всякий вірнопідданий у Росії афішуватиме подібні візити. Гаразд, назвіть себе, будь ласка.

— Ви ж знаєте...

— Назвіть себе.

— Для протоколу?

— Ми говоримо без протоколу, — капітан, судячи з голосу, втрачав терпець. — Ім'я, прізвище, по-батькові.

Чоловік знову засопів.

— Данилевич Лев Романович.