Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

— Божена Микульська. Вам знайома ця особа?

Данилевич завмер. Виглядало — навіть ожив, стрепенувся, миттю забув образи, які не приховали його тон та манера.

— То ви нарешті зацікавилися нею?

— Чому ми взагалі мали б нею цікавитися?

— Пане капітане, ця молода особа посприяла швидкій еміграції нашої родини зі Львова, — голос зміцнів, дзвенів. — Ми змушені були кидати все. Мене попередили добрі люди про донос, який написала та панна. Потім всю дорогу до Києва я ще й мусив давати принизливі пояснення своїй дружині. При дітях, пане капітане, а в мене двоє дівчат, близнючки. Їм по десять років, і все вони чудово розуміють.

— Що ви пояснювали такого, чого не слід слухати десятирічним дівчатам?

— Господи! Галина Гаврилівна запідозрила мене в інтимних зносинах із нею!

— Хто це?

— Моя дружина! А та Микульська — банальна провокаторка, не більше! Кілька разів була присутня в нашому суто чоловічому товаристві. Там ми, довіряючи один одному, дозволяли собі, скажімо так, занадто розпускати язики. Зміст наших розмов вона виклала у своєму пасквілі, представивши мене ледь не ініціатором, натхненником великої змови проти австрійської корони. Таким собі ватажком місцевих сепаратистів. Хоч я не висловлював нічого такого, про що ми б не згадували під час дискусій у тому ж сеймі. Ну, хіба зовсім трошки зайвого.

Розвівши великий та вказівний пальці, Данилевич наочно показав, чим слід вимірювати ступінь його провини.

— Полячка, дама з іншого, ніж ваше, середовища випадково опинилася в суто чоловічому товаристві. Невже одна на всю чесну компанію? — Клим чув, що Зубов відверто глузував. — Пане Данилевич, повірте мені, так не буває.

Той знову голосно зітхнув.

— Зрозумійте правильно. Ми з товариством уникали борделів чи таких собі прихованих будинків розпусти, закритих, ніби аристократичних. Збиралися часом чоловічою компанією... скажемо так... відпочити від власних родин. Заразом обговорити справи, від яких удома мою дружину, відверто кажучи, нудило. Так, наше товариство прикрашали прекрасні дами. Бажано — далекі від того, що хвилює нас. Поруч із якими можна просто розслабитися. Повірте, ще раз прошу — повірте: жодного свинства, нічого непристойного, гріховного! Хтось міг мати з тими дамами ближчі стосунки, як ось пан Навотний. Ви його запитайте, він вам про ту Божену більше розкаже! Мав із нею стосунки на свою голову!

— Не на голову щонайменше, — знову гмикнув капітан, і Кошовий ледь стримав смішок, зрозумівши двозначність вислову. — І я вам не дружина, пане Данилевич. Переді мною виправдовуватись не треба. Після повернення до Львова бачили панну Микульську?

— Ще чого! Після ганьби я намагаюся відтоді на різні зібрання без дружини не ходити. Або, сприймайте, як хочете, шукаю свідка, котрий при нагоді підтвердить, де я був і в якому товаристві.

— Якби зустріли?

— Я не така сильна людина, якою виглядаю, пане капітане. Божені треба молитися, аби випадково не зустрітися десь із моєю кращою половиною. Дружина має всі підстави ненавидіти її.

Зависла пауза.

— Тобто ви не зустрічалися з Микульською?

— Аж ніяк, — відчеканив Данилевич. — Чи вона зі мною. Або так — ми не ходимо тепер в одні й ті самі місця. Можу я спитати, що з нею сталося?