Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

Химич говорив бадьоро, граючи, намагався сподобатися, бути дотепним, налаштувати співбесідника на свій бік по можливості швидко. Зубов повернувся на місце, а його місце в полі Климового зору зайняв новий відвідувач. Сів на стілець, не питаючи дозволу, так само, як зайшов, заклав ногу на ногу, вже за мить поміняв позу, схрестив руки на грудях.

— Я чомусь так і знав — буде сюрприз.

— Де ви бачите сюрприз?

— Перед собою.

— У моїй особі?

— Так точно! У мене нема жодних справ ані в поліцейському департаменті, ані з поліцією. Ніколи не було, пане Зубов. Мав клопіт із цензурою, постійний, через те наприкінці минулого року навіть закрили нашу газету. Щойно отримав запрошення сюди, так аж блиснуло: щось не те, Зеноне, ой, не те. Комбінація-конспірація. Ось, маємо.

— Ви робите не те, чого від вас вимагають.

— Від мене? — Химич тицьнув себе пальцем у груди.

— Від вашої спільноти російських прихильників. Самі ж пригадали: я був присутній на зібранні, коли перед редакторами та всіма, хто працює з друкованим словом, ставили чіткі, зрозумілі, як на мене, завдання. Описуються короткою фразою: не нашкодь.

— Хіба ми шкодимо?

— Ваші публікації останнього часу, пане Химич, при великому бажанні можна трактувати як ворожу диверсію.

— Ви серйозно? Ви справді так думаєте чи прочитали доповідну записку якогось вірнопідданого наклепника?

Кошовий чув: Зенона Химича важко, майже неможливо загнати на слизьке. Зараз переконався в цьому особисто. Якщо на тих двох, що були перед ним, Зубов наступав, із цим типом коса знайшла камінь: схоже, капітан змушений навіть перейти в оборону.

— Я читаю «Голосъ Народа»[32], віднедавна — особисто. Раніше на основі публікацій подібних видань для мене робили аналітичні записки. Настрої населення треба знати, а вони формуються газетами. Тепер те, що пишете ви й вам подібні, починає серйозно хвилювати.

— Вас?

— Контррозвідку. І мене. Бо я не відділяю себе від своєї служби. Що бентежить мене — переймає її. І, сподіваюсь, навпаки.

— І що ж вас так напружує?

Кошовий почув шелест — мабуть, Зубов приготував газетний аркуш, зараз розгортав його.

— Критика режиму, якщо коротко.

— Ми, газетярі, маємо таке право. Лояльність до влади — не наш коник.