Розділ сімнадцятий Вечеря на п'ять персон

Вечеря на п'ять персон

Стіл накрили на Шевській.

Іншого варіанту Клим не придумав, та й навряд чи тепер можна знайти у Львові пристойний ресторан, де б не сиділи щовечора російські офіцери. Прокурені бари на кшталт «Під вошею» теж не пасували для зустрічей, подібних до замисленої Кошовим. Для завершення історії йому потрібно було по можливості затишне й непримітне місце, де не буде зайвих людей. Найменше він хотів привертати до себе та компанії, яку зібрав, надмірну увагу.

Перетворити адвокатську контору на подобу бенкетної зали вдалося за кілька годин. Прибрали, зсунули два столи, Магда офірувала одні зі своїх скатертин. Вона ж узяла на себе керування кухнею, а оскільки зайнявся цим Цезар, йому й перепадало найбільше. Заради такої нагоди він постарався, й на чорному ринку знайшлося все, що треба для простих, популярних на Верхньому Личакові страв. З гречаного та пшеничного борошна, замішаного на дріжджах ще звечора, напекли гречаних млинців, майже таких, як до війни, хіба без родзинок. З картоплі натерли пляцків, лиш для начинки не знайшлося всіх компонентів, обійшлися без телятини, та й свинину й копчену ковбасу знайти вдалося в обмеженій кількості. Роздобули курку, з неї вийшов прозорий бульйон, куди окремо поклали моркву й шматочки варених яєць. Нарешті, від щедрот Цезар виділив на стіл із особистих запасів фірмову синю пляшку наливки від Бачевських.

Не абищо.

Але зараз перебирати й комизитися гріх.

Кошовий був певен, що Мареку Віхурі легкий курячий бульйон смакуватиме й не зашкодить хворому шлунку. Відставний комісар стояв у списку запрошених першим, і посильний із «Жоржа» на прохання Магди відніс йому записку, дочекавшись позитивної відповіді. Йозеф Шацький значився другим, і до нього Клим сходив сам, враховуючи страхи пані Естер. Хоч на цей час євреїв уже почали чіпати менше,— навіть видали відповідний наказ. Кошовий пообіцяв особисто зайти за ним і так само персонально провести додому. Магда Богданович стояла третьою, і, попри стрімкий розвиток їхніх стосунків, Клим усе ж вважав її гостею. Себе порахував четвертим.

Номер п'ять — Єжи Тима.

Як домовлялися, він і прийшов останнім, коли всі зібралися в конторі за столом, а Цезар, вбраний з такої нагоди в чистий, підкрохмалений фартух, подавав страви. Кошовий уже знав: перш ніж опинитися «Під вошею», колись дуже давно, в іншому житті, кельнера звали інакше і він мав власний ресторан у Станіславі. Подробиці опустив він сам, і Клим залишив за Цезарем право розповідати про власне життя тому і так, кому і як вважатиме за потрібне. Коли Тима, постукавши, зайшов, усі, крім Віхури, тримали келишки.

— Останній гість, — Кошовий підвівся назустріч. — Думаю, знайомити нікого спеціально не треба. Щось не так, пане комісаре?

Віхура насупив брови, прокашлявся.

— Не так усе. Світ котиться в Тартар[44], падати можна довго, нема дна. Тому я, поліцейський, сиджу за одним столом, із бандитом. З яким не раз і не два свого часу мав кілька офіційних та водночас душевних розмов. Присідайте, пане Тимо.

— Дякую, пане Віхуро, — стримано відповів той. — Посадити мене туди, де, на вашу думку, таким, як я, саме місце, у вас не вийшло. Тепер я прийшов сам, ви запрошуєте, я сідаю навпроти з доброї волі.

— Може, хтось із нас тут зайвий? — відставний комісар відсунув тарілку з жовтим прозорим бульйоном. — Навіть через наполегливі прохання пана Кошового я не терпітиму поруч нахабу, за яким плаче тюрма. Погодьтеся, пане Тимо, це було б справедливо.

— Пане Віхуро, мої колеги про вас досі говорять як про одного з найчесніших людей, які колись працювали у львівському криміналі. Аби ви, особисто ви, змогли знайти на мене докази, я б провину визнав у суді. Бо так — по закону. Але доказів — пшик. І давайте зараз не звинувачувати одне одного в тому, що кожен із нас на своєму місці. Здається, ми в одному човні.

Віхура розвернувся до Клима всім своїм міцним тулубом.

— Пане Кошовий, я справді маю терпіти пана Тиму?

— Сподіваюсь, терпіти не доведеться.

Клим підвівся, обсмикнув поли піджака, поправив вдягнену з такої нагоди краватку й потер незвично гладеньке підборіддя: нарешті поголився сьогодні зранку, не в останню чергу — під наполегливим Магдиним тиском. Їй не подобалися неголені чоловіки. Взявши виделку, він постукав по келишку.