Розділ восьмий Крізь шпарку в стіні

Пауза тривала довше.

— На все свій час, — сухо мовив Зубов. — Ви вільні, йдіть. Не забувайте про попередження.

Чоловік метушливо підскочив, не стримав поклону, швиденько й із помітним Кошовому полегшенням залишив кабінет.

Розминувшись у дверях із кимось, кого Клим зі свого місця не побачив. Хоч машинально розвернуся на звук, намагаючись роздивитися, що відбувається. Судячи з усього, зустріч виявилася несподіваною для обох й не надто приємною.

Потім хлопнули двері — і в поле зору потрапив наступний відвідувач.

Цей говорив обуреним пізнаваним басом.

— Що це означає?

До нього Кошовий придивився уважніше.

— Судячи з тону, ви чимось не задоволені, милостивий государю, — капітан і з ним тримав звичну вже холодну лінію.

— Я бачив вас на одному прийомі. Нас відрекомендували одне одному, пане Зубов. Але ви не зволили приділити мені навіть дещицю уваги.

— Вам так потрібна моя увага, пане Навотний?

Ще один старий знайомий.

Сіпнулося віко.

— Мої послуги можуть бути потрібні російській владі на всіх рівнях!

Фраза прозвучала патетично. Ярослав Навотний навіть не сів, промовив її стоячи. Лиш потім опустився на стілець, котрий писнув, застогнав під його вагою.

— Чому ви так вирішили? — поцікавився капітан.

— Я до цього прийшов не щойно. І вам, пане Зубов, дуже добре відома моя діяльність із викриття ворогів російської корони. Це ж я подавав списки мазепинців, хіба забули? Багатьох заарештували, чим, на мою думку, значно убезпечили тил. Що наговорив про мене цей покидьок Данилевич?

Отакої! Для Кошового почуте виявилося справжньою несподіванкою.

— Його найменше цікавила ваша персона, — спокійно відповів капітан. — З чого ви взяли, що він наговорював на вас? І чому — саме на вас? Йому, вибачте, нема, на кого наговорювати?

Навотний прокашлявся — звук виявився надто трубним.