Розділ одинадцятий Гиря Краківський

— Магда Богданович покладається на мене. Не хоче при цьому мене, як кажуть, світити, розкривати, показувати ворогу. Витягнути її з готелю, лишившись непоміченим чи невпізнаним, мені вдасться лише з вашою допомогою, пане Тимо. Пані Магда прорахувала й такий варіант. Бо чудово знає, скільки разів ви неофіційно й непомітно для стороннього ока сприяли мені в різних делікатних справах. Готовий залізти до вас у борги.

Знову сіпнулося віко.

— Довічні, — мовив уже тихіше.

Пальці роздушили недокурену сигару.

— Не спішіть себе продавати, — гмикнув Тима. — Не куплю. Я не фраєр[39]. Ніколи не заведуся з росіянами, тим більше — з павуками[40].

— Контррозвідка. То трошки інше. Навіть не трошки...

— Та ну, для мене вони всі павуки, навіть шулянти, — відмахнувся Єжи. — Псувати з ними стосунки зараз нашому брату не годиться.

Хлопнувши себе по колінах, він підвівся, ступив до дверей.

Крутнувся на п'яті, розвернувся.

Очі блиснули.

— Але не можна отак заходити й лапати шляхетних панянок. І погратися з павуками у невидимців може бути цікаво. Давно не бавилися, давненько без батярства. Вмовили.

Тима подав розчепірену правицю.

Кошовий повільно підвівся, не вірячи до кінця, простягнув навзаєм. Стиснувши його руку, Єжи трохи затримав.

— Удвох не підемо. Військо треба зібрати. Будьте тут, пийте пиво.

Час, час, час...

— Доведеться ще чекати. З кишені людей не витрушу. Свиснути треба.

Хлопнув Клима по плечу, копнув ще один скалок від кухля.

Пішов, хряпнувши дверима.

Година спливла, не менше.

Кошовий навіть встиг трошки подрімати. Щойно усвідомив, що пройшов половину шляху, відразу відчув дивне полегшення. Немов уже все зробив і з чистою совістю може відпочити. Хай це не так, але втома останніх днів узяла своє — витягнувся на ліжку взутий, заплющив очі, вимкнувся.