Розділ одинадцятий Гиря Краківський

Ніби й не спав: скочив, як укотре за вечір рипнули двері. Чекав Тиму, натомість поріг переступив невисокий, майже на голову нижчий від Клима вусань у короткому пальтечку з широкими рукавами, насунутому на очі теплому картузі, мішкуватих штанях, заправлених у високі чоботи. Та це не приховувало його криві, мов у кавалериста, ноги, від чого вусань не ходив, а мовби перекочувався колобком. Праву кишеню щось помітно відтягувало.

— Сервус, — мовив хрипато, а потому підніс верхню губу як міг високо, або торкнутися нею й почухати краєчок горбатого носа.

Відповісти Кошовий не встиг. Діловито зайшов Тима, підморгнув, став між чоловіками.

— Щастить нам нині, пане Кошовий. Зазвичай Гирю довше треба шукати. Навіть коли мені треба, з півдоби на це йде.

— Кого?

— Рекомендую. Гиря Краківський.

Вусань відсалютував двома пальцями.

— Я так розумію, піде з нами. Ще на когось чекаємо?

— Пощо?

Здивування Тими прозвучало щиро.

— Ви ж збиралися висвистати військо. Хіба ні?

— Так ось же! — Єжи поклав руку на плече Гирі Краківського. — Військо. Вам мало?

Маленький вусань знову потер верхньою губою краєчок носа.

А тоді зняв вуса з губи.

Раз — і ось він знову при вусах, але вже не таких густих.

— Цирк та й годі, — буркнув Кошовий. — Фокуси. Пане Тимо, я вам довіряю, тому прийшов по допомогу. Але ми ж не граємося.

— Чого ж, — вичавив Гиря Краківський. — Зара будемо.

— Краще рушаймо. Бо ви то сіпаєте й квапите, то стоїте стовпом. Без Гирі не обійтися, самі все побачите...

Виявляється, «Під вошею» мав чорний хід, котрий виводив у двори, а звідти — на іншу вулицю. Гиря котився попереду, безпомильно визначаючи шлях. За ним крокував Тима, позаду невеличкої процесії — Кошовий. Йому було соромно за свої думки, але він уже шкодував, що зв'язався з кримінальниками. Обоє бачили в їхньому поході передусім забаву й ставилися відповідно. Чим все може скінчитися, краще не передбачати.

Львів остаточно накрила й поглинула темна листопадова ніч. У ній чоловіки рухалися, мов три тіні. Намагаючись не відстати, Клим зрозумів: майже нічого не знає про міські вулиці, провулки, двори й переходи. Облишив усі спроби розібратися, де вони є, просто тримався у фарватері Тими. Впізнати зміг лише Пекарську, та її навіть у темряві важко сплутати з якоюсь іншою. Трійця якийсь час простувала хідником, але на найближчому перехресті Гиря завернув, пірнув у браму, знову почав плутати, і Кошовий втратив орієнтир остаточно. Не зміг би самотужки отак вибратися на Галицьку площу, теж порожню й темну, хіба з протилежного боку нею неквапом простував військовий патруль.