Розділ одинадцятий Гиря Краківський

До готелю — рукою подати.

Клим завмер. Стрельнуло: доведеться заходити через парадний вхід, і неодмінно потраплять комусь на очі. Але, схоже, Тима вмів читати думки. Кивком спрямувавши інших під прикриття найближчої брами, там заговорив діловито, й у голосі чувся неприхований азарт.

— Починаємо. Далі слухати лиш мене, пане Кошовий. Дивитися на Гирю. Без наказу ані кроку. Робити, як я або він, не треба. Все одно не вийде. Тим більше, як у нього, — не стримався, реготнув. — Діємо дуже швидко, панове. Ніхто не повинен нічого зрозуміти й головне — роздивитися. Робіть невидимок.

Він витягнув із кишені велику темну хустку, труснув, розпрямляючи, закрив обличчя по самі очі. Не зав'язав, лиш показав, що і як має бути. Таку саму хустку вивудив Гиря Краківський, але він запнув лице, затягнувши вузол на потилиці тугіше. Клим не встиг оговтатися, як коротун відкотився кудись убік й розчинився в ночі.

— Тримайте.

Машинально взявши в Єжи хустку для себе, Кошовий хотів тут же наслідувати приклад Гирі.

— Чекайте. Потім, коли скажу. За мною.

Вени знову швидкими перебіжками закружляли вулицями й провулками, аж поки враз не виринули з тильної сторони «Жоржа». Клим закрутив головою, намагаючись розібрати, як сюди потрапив, та враз почув поруч хрипке:

— Скоро є.

З темряви блиснули очі, матеріалізувався коротун, легенько підштовхнув Кошового в плече.

Ступивши кілька кроків уперед, Клим опинився перед неширокими дверима, ледь прикритими.

Чорний хід.

І тут він є.

Тима вже ковзнув у пройму, й Кошовому нічого не лишалося, як югнути за ним. Позаду сопів Гиря, вовтузився з замком, закриваючи його, аби відчинені двері не привернули раптом увагу персоналу. Чулися запахи кухні, не такі смачні, як колись, і не з того боку, звідки Клим звик їх уловлювати. Перевірив, чи тримається машкара. Зробив крок уперед.

Під ногами щось лежало.

Тіло.

— Тихо будь, — прохрипіли в праве вухо.

Кошовий, не затримуючись більше, переступив, не озираючись і нічого не намагаючись з'ясувати. Хто б це не був, він дуже невчасно зустрівся з Гирею Краківським.

Вони вибралися до сходів, і тепер перед ними була найнебезпечніша ділянка. Розминутися з випадковою людиною тут практично неможливо, як нема де й заховатися. Доводилося покладатися на фортуну. Власне, на неї мали надію обидва кримінальники, адже зараз діяли навмання, без готового плану. Єдине, на що покладався Клим, — на їхню впевненість у тому, що все робиться правильно. Вочевидь, подібні схеми обоє практикували не раз.

Гиря — так точно.