Розділ одинадцятий Гиря Краківський

Біля сходів Тима жестом притримав Кошового, пустивши поперед себе коротуна. Той зігнув криві ноги в колінах, під машкарою на лиці щось ворухнулося, чухав за звичкою губою носа. Розпрямившись, Гиря з дивовижною для зовні незграбного чоловіка швидкістю злетів нагору, рухаючись при цьому зовсім нечутно. Зник за прольотом, укотре потягнулися хвилини чекання.

Крик.

Тихий, короткий. За інших обставин Клим не почув би його, це зараз був, наче пружина, й весь перетворився на слух. Звук долинув згори, звідти, куди пробрався Гиря. Завмерши, Кошовий нашорошив вуха. Більше не кричали, замість того вловив ледь чутний свист.

— Гайда.

Тима пішов попереду, вже не ховаючись. Клим поспішив за ним. На сходах нічого не зустріли, але в коридорі, на килимі, поруч із дверима апартаментів Магди, лежав на боку солдат у російській формі. Поруч валявся карабін. Над тілом гордо стояв коротун.

Крові Кошовий не побачив.

Може, тіло на калюжу впало й накрило. Не буває без крові.

Згадав інше тіло, внизу, яке не розгледів. От чорт, зв'язався. Вони ж залишать трупи після себе, росіяни цього не подарують. І нічого ж не скажеш, сам прийшов і напросився.

Тима ступив до дверей. Тіло заважало. Гиря помітив без слів, нахилився, без зусиль підхопив під руки, відтягнув до протилежної стіни.

— От куди його, — буркнув Єжи, з чого Клим зрозумів: солдата вони тут побачити не надіялися.

— Нічо, — хрипнув Гиря.

Потім закрив собою від Кошового двері Мартиних апартаментів.

Щось зробив з ними.

Прочинив.

Тима вже тримав напоготові револьвер.

— Тихо будь, — повторив.

Ковзнув усередину.

Клим теж озброївся, ступив за ним.

Одного впізнав відразу — Жаров.

Кирпатий ротмістр приходив арештовувати його менше місяця тому. Світло в кімнаті горіло неяскраво, та Кошовий не мав сумнівів: Жаров теж упізнав би його. Навряд чи Магда знала про їхнє наочне знайомство, але Клим усе одно подумки подякував їй за передбачливість.