Розділ одинадцятий Гиря Краківський

— Магда в небезпеці, та поки, на щастя, не смертельній. Зараз вона в «Жоржі», у своїх апартаментах. З нею чужі люди, від яких є реальна загроза. Припускаю: це росіяни. Ще точніше — поліцейські або військові. Схиляюся до військових, ймовірно — контррозвідка.

Брови Тими стрибнули вгору.

— Отак? Ви хочете, аби я завівся з російською контррозвідкою? Тут, у Львові, під час війни? У своєму становищі?

— Я прошу допомогти мені витягнути Магду Богданович з готелю. Далі все зроблю сам.

— Що — все?

— Поки не знаю. Це єдине незрозуміле: чого хочуть від пані Магди ті, хто її тримає. Але вона сама все пояснить, коли забереться звідси й опиниться у відносній безпеці. Все?

— Ні, — Тима поклав записку на стіл. — Давайте від самого початку. Чому ви вирішили, що пані Магда зараз у «Жоржі», а не пише це з іншого місця?

Клим зітхнув.

— Конверт і папір — фірмові, з вензелями.

— Хто завгодно може там надибати.

— Приходив посильний звідти. Нарешті, Магда вечорами нікуди вже не ходить, як і переважна більшість львів'ян із подібним до неї статусом. Тому до неї прийшли й стали щось вимагати. Вона вирішила виграти час, заморочила голову незваним гостям і послала мені звістку. Але робила це під наглядом, аби присутні не здогадалися. Ось вам іще непряма підказка, що мати справу доведеться з контррозвідкою, по суті — вчорашніми жандармами.

Тима підвівся, поставив стілець іншим боком, сів уже нормально, поклав ногу на ногу.

— Поясніть.

Кошовий змирився з тим, що час доведеться витрачати. Згадав про сигару в кишені пальта. Видобув, відкусив кінчик. Тима кинув сірники, Клим прикурив, кинув назад. Незграбно — Єжи не зловив.

— Рука в неї не тремтіла, коли писала записку. Хоч у ситуації опинилася дуже непростій. Отже, впевнена в собі, бо на своїй території і знайшла невідомий мені поки спосіб, як перехопити ініціативу. Схоже на пані Магду.

— Не знаю її добре, та чув багато. Так, вона досить жорстка й сувора пані. Коли треба, вміє також шлямувати[38]. Задля своєї користі, звісно.

— Отож, — Кошовий затягнувся, випустив дим під стелю. — Вона не хотіла, аби вороги знали, кому записка адресована. Тому на конверті написала: панові Правниківському. Правник — я, адвокат. Тут підказка, пане Тимо: вона морочить комусь голову. Навіть не комусь, а саме контррозвідці. Бо поліція, даруйте, тут зараз значно нижчої кваліфікації, хай на своїх місцях і лишилося багато з тих, хто служив до війни. Росіяни не довіряють старим тутешнім кадрам. Магда, вдова поліцейського, знає це, й обкрутила б російських поліцейських завиграшки. Ще один непрямий доказ того, що маємо справу з військовими. Контррозвідка ловить шпигунів. Тож за посильним цілком могли простежити, аби дізнатися, хто ж такий той пан Правниківський і де мешкає. Саме тому Магда й відрядила того кур'єра, котрий напевне знає, кому лист адресовано та де я живу. Але, пане Тимо, фокус у тому, що Магда відправила конверт людині на прізвище Правниківський. Посильний мусив здогадатися і розчухрав, кому треба нести листа. І, пане Тимо, зрозумів: Магда підказує, що за ним стежитимуть. Тому слід стерегтися й заплутати шпига чи шпигів.

— Та як кур'єр міг здогадатися!

— Будьте мудрим хоч трохи! Який смисл вигадувати прізвище адресата, якщо посильний все одно понесе листа мені! І приведе шпигів до мого будинку!. Спершу Магда якимось чином виторгувала собі можливість написати записку своєму, наприклад, товаришеві. Потім придумала псевдо, котре ніхто, окрім знайомого кур'єра, не розгадає. А далі посильний сам зрозумів: невідомим має лишитися як моє справжнє прізвище, так і адреса.

Кошовий відчув, як піт рясно вкрив чоло. Витер тильним боком долоні, підсумував: