Розділ одинадцятий Гиря Краківський

Унтер стрибком опинився біля Магди, згріб за лікоть. Правицею, з того боку, де кобура. Лізти туди лівою не дуже зручно.

Магда закричала.

— Не стріляти! — рявкнув Тима.

Й то так. Бракувало ще відкрити вогонь у «Жоржі», де повно військових й навіть зараз, напевне, сидять у ресторані. Ротмістр правий, звідси не вийти.

Гиря Краківський перевальцем виступив наперед. Руки тримав перед собою. Порожні. Клим від самого початку звернув увагу, що в коротуна не було при собі зброї.

— Тихо будь, — повторив він.

— Назад. Назад, я сказав!

Жаров уже тягнув револьвер з кобури.

Коротун зробив ще крок до нього.

Махнув.

Сильно, рвучко, різко.

З мішкуватого, великого, не за розміром, тому — широкого рукава пальта вилетіла якась темна куля. Мить — вона вже била ротмістра в скроню.

Глухий звук удару.

Жаров падав, а Гиря Краківський уже ступив — навіть не так, стрибнув, зробив танцювальне па, — у бік Магди. Куля кудись зникла, Клим не вловив її руху, та враз коротун знову змахнув правицею, і вона вилетіла з широкого рукава, гарматним ядром врізавшись у живіт унтера.

Сонячне сплетіння.

Точний удар.

Унтер захрипів, вирячив очі. Йому враз забракло повітря. Хватку послабив, і Магда тепер легко відштовхнула його від себе.

Жаров лежав на підлозі, не рухався.

Солдат задкував до вікна, вирячивши очі.

Гиря Краківський уже спіймав свою руйнівну кулю. Відступив, підкинув її на долоні, примірився.