Розділ «Частина шоста Мідний казан Аріанта, або Подорож на Ексампей»

Вперше білих коней Геродот побачив, як плавав на Ексампей, до мідяного казана царя Аріанта. Вони паслися побіля озера, що звалося в тих краях «матір’ю Гіпаніса».[48] Мандрівний грек так і занотує до записника (згодом він ті нотатки перепише до своєї «Історії»): «Це озеро цілком правильно називається «матір’ю Гіпаніса», бо «він із нього випливає. Звідти пливе ріка Гіпаніс протягом п’яти днів шляху ще мілка…»

Місцями навіть доводилось сушити весла і йти на жердинах, а це марудно, дно драглисте, мочаристе, жердини часом входили в нього так глибоко, що потім спробуй їх витягти. А військова трієра – не річкове суденце на кількох веслярів.

У верхів’ї Гіпаніс – рівнинна ріка, привільно тече широкою долиною, на якій серед боліт і луків блищать озера й озеречка, протоки і єрики, переповнені рибою і птаством (пташиного галасу там було стільки, що аж вуха глухли!) – вони й виповнюють живлючі джерела ріки. Від озера Гіпаніс швидко і широко пливе вниз, вода в ньому ще солодка (прісна), цілком придатна для пиття. Геродот бачив, як тарпани з чорними смугами по спині, забрівши по черево в річку, неквапом цмулили чисту джерельну воду ріки. Він і сам її пив пригоршнями прямо з ріки – справді джерельна вода, справді солодка – п’єш і ніяк не нап’єшся. І так протягом перших п’яти днів плавби. Але на наступних чотирьох днях шляху і ген аж до моря вода в Гіпанісі стає чомусь гіркою, непридатною для вживання ні людям, ні тваринам. Чому?

І він занотує собі (щоб потім переписати вже в Афінах до задуманої «Історії»):

«Звідти (від озера, званого «матір’ю Гіпаніса». – В. Ч.) пливе ріка Гіпаніс протягом п’яти днів[49] шляху ще мілка і солодка, а наступних чотири дні шляху аж до моря дуже гірка, бо до неї впадає гірка річка. Вона настільки гірка, що хоч і мала собою, але її домішок дуже значний в Гіпанісі – великій річці. Ця річка пливе на межі скіфів-орачів і алазонів. Річка і та околиця, що з неї вона витікає, називається по-скіфськи Ексампей, а грецькою – Святі Дороги» (переклад Теофіля Коструби).

У скіфському логосі Геродот називає вісім великих рік Скіфів: Істр – Дунай, Тірас – Дністер, Гіпаніс – Південний Буг (або ще Бог), Борисфен – Дніпро, Танаїс – Дон. А ось ріки Пантикап, Гіпокірсис та Герос, неозначені й досі лівобережні ріки.

Серед неозначених і гіркий Ексампей, що впадає (чи тисячоліття тому впадав?) у третю ріку Скіфії і своїм йменням дав назву цілому краю, що його греки нарекли як Святі Дороги.

…Врешті-решт, після багатьох пошуків, припущень, суперечок та гіпотез, для локалізації загального Ексампея гуртом відібрали чотирьох кандидатів (всі, як і має бути за умовами пошуку, ліві притоки Південного Бугу): Гнилий Сланець, Мертвовод, Синюха та Чорний Ташлик… Кого з них скіфи свого часу називали Ексампеєм, а греки – Святими Дорогами? І про кого з них писав Геродот у своїй «Історії» і на березі якої з них цар Аріант поставив свій знаменитий казан?

Добре, що «батько історії» заздалегідь уточнив: річка Ексампей – ліва притока Гіпаніса. Але от загадка: на сьогоднішній карті України такої річки немає і не було за нашої пам’яті. Чи висохла і щезла тисячу років тому (чи й усі дві тисячі літ!), чи тепер вже по-іншому називається? Чи Геродот щось переплутав?

Отож сьогодні річки з йменням Ексампей на теренах України немає (навіть ім’я це невідоме, ніколи раніше не чуте), а в скіфів це була добре знана річка – як і однойменна місцевість, де вона протікала і яку врочисто звали Святими Дорогами.

Також було відомо: місцевість Ексампей – то колишній релігійний центр Скіфії. Знаходився він десь у межиріччі Гіпаніса – Борисфена. Достовірно відомо, що Ексампей-річка впадала в Гіпаніс з лівого боку і не де-небудь, а за чотири дні плавання вгору від моря. Але що мав на увазі Геродот під словом «море» – лиман чи Понт Евксинський? Та й берегова лінія звідтоді кілька разів змінювалася (все ж таки минуло ледь чи не три тисячі літ!) – то від чого ж починати вести відлік днів? До всього ж тоді і тепер були різні плавзасоби, тож і різну відстань вони проходили за день плавби. І ось уже 250 років сперечаються спеціалісти про те, де ж був, де впадав у Гіпаніс – Південний Буг загадковий Ексампей і як він сьогодні має зватися? А раптом він взагалі висох і слід його навіки загубився на лоні землі?

Геродот зазначив, що в Ексампеї є джерело гіркої (солоної) води, а сьогодні серед лівих приток Південного Бугу немає такої, яка б виділялася своєю солоністю. Тож суперечка, яку річку Геродот називав Ексампеєм, не затихала ніколи. Одні дослідники ототожнювали скіфський Ексампей з невеликою річкою Синюхою, що впадає в Південний Буг в районі міста Первомайська, інші доводили, що це притока Мертвовод, що текла нижче Синюхи, треті, що то Гнилий Сланець (він впадає в Буг нижче Мертвовода), четверті ототожнювали загадковий Ексампей з річкою Чорний Ташлик. Шукають його й далі названих чотирьох річок, десь аж на територіях Вінницької та Хмельницької областей, адже там колись багато було мінеральних (звідки гірка вода) джерел та солонців, що теж давали гіркоту водам. Але ж кандидат на звання скіфського Ексампея має неодмінно бути лише за чотири дні плавби від моря.

Тоді засперечалися: чому рівний один день плавання в часи Геродота? Проаналізувавши історичні дані, скільки стадій за день проходили грецькі судна тих часів, зійшлися на тому, що стадій загалом рівний 36–37 кілометрам.

І почали шукати Ексампей на відстані 220–237 км від гирла Гіпаніса, а це відстань якраз до… гирла Синюхи. До всього ж тамтешня місцевість з давніх давен відома солонцями та солонуватими озерами. Ґрунтові води теж гіркуваті. Варто зазначити, що у верхів’ї Синюхи вода в озерах за солоністю не відрізняється від морської, тому там аж до початку XIX ст. інтенсивно добували сіль. А в часи скіфів її було задосить. Вона ж і змінювала склад води в Гіпанісі, роблячи її солоною. Себто гіркою. Але з віками запаси солі вибрали і смак води в Гіпанісі та Синюсі різко змінився – вода стала прісною, або, як кажуть на півдні, солодкою.

Врешті-решт, переважна більшість дослідників зійшлися на тому, що скіфський Ексампей – це і є теперішня річка Синюха.

В довідниках можна прочитати, що Синюха – ліва притока Південного Бугу, довжина 111 км, площа басейну 16 725 км2, тече в межах Кіровоградської та Миколаївської областей. Утворюється злиттям трьох річок – Гірського Тікича, Гнилого Тікича та Великої Висі. Злившись докупи, три різні річки далі течуть до Південного Бугу як одна річка під йменням Синюха. Тече Придніпровською височиною, місцями порожиста, на ній стоять смт Новоархангельськ та в гирлі місто Первомайськ. У тамтешніх краях ніхто досі й не підозрює – крім спеціалістів-істориків – що їхня річка Синюха – це і є скіфський Ексампей. Правда, невідомо, що колись означало скіфською мовою це слово. Можливо, щось таке на кшталт солоний край, солона вода, адже ті краї споконвіку славилися і солоними, і гіркими водами.

А спеціалісти тим часом почали доскіпуватися: а яка з трьох річок – Гірський Тікич, Гнилий Тікич та Велика Вись – і є верхів’ям Синюхи? Найсолонішою з них у давнину була Велика Вись, в її долині знаходились солоні озера, з яких ще скіфи добували сіль, до всього ж там багато солонців, а ґрунтові води надто гіркі. (Не забуваймо: скіфський Ексампей був таким гірким, що від нього й Гіпаніс у тих краях «страждав» гіркотою). Все це й дало підстави авторові книги «Загадки Понта Эвксинского» М. Агубнову оголосити верхів’я Великої Висі загадковою скіфською річкою Ексампей. А тому, мовляв, і навколишня місцевість теж звалася Ексампей, що її греки переклали як Святі Дороги, там був релігійний і торговий центр Скіфії, куди постійно прибували або Гіпанісом на трієрах, або степами грецькі купці, там знаходилось головне святилище Скіфії, тож там – і тільки там – стояв її знаменитий казан, званий ще казаном Аріанта.

Скіфи-орачі жили, починаючи від теперішньої Вінниці. Землі алазонів знаходились в районі зближення Дністра та Південного Бугу (це за Геродотом) і тяглися до теперішнього Гайсина (це їхні північні межі), далі до Саврані – південна межа.

А саме гирло Ексампея, себто теперішнє Великої Висі (чи – Синюхи?) було в межах каліпідських країв.

Сьогодні Велика Вись – річка в Кіровоградській області та на її межі з Черкаською областю, лівий витік Синюхи, довжина 166 км, площа басейну 2860 км2.