Розділ «Частина четверта Скіфський рай і скіфське ельдорадо»

«Графічна реконструкція черепа… проведена в лабораторії, показала, що ця молода жінка була рідкісної вроди. В обрамленні масивних золотих серег вона була чарівною на позір. Який жаль, що життя її обірвалося так рано».

Гіпотеза Бориса Мозолевського:

У скіфів були не лише царі-воїни. А й царі-жерці. А що коли їх убивали й ховали одразу ж по смерті царя?

Жерцями називають служителів культу, переважно в політеїстичних багатобожих релігіях.

Їхня головна і найважливіша функція – здійснення жертвоприношення.

Жерцями в докласовому суспільстві були старші в роду, чаклуни, шамани. Згодом, із розкладом первісного устрою, вони виділилися в особливу привілейовану громадську групу, що входила до панівного класу. Виступили (виступають) як посередники у спілкуванні людей зі світом богів і духів.

В давніх рабовласницьких державах індійців, єгиптян, юдеїв, персів, вавилонян, греків, римлян, ацтеків та ін., де релігія відігравала значну роль у зміцненні влади панівного класу, жерці користувалися великою політичною владою і володіли значними багатствами. В сучасному православ’ї за священиками збереглася грецька назва жерця – ієрей. В католицькій Папа Римський називається верховним жерцем, що успадкував найменування глави жрецької колегії в Давньому Римі. Жрецтво збереглося в індуїзмі, в деяких народів Південної Америки, Австралії та Океанії.

В античності жрець (як правило, це батько сімейства) виконував функції священика. Знав літургічні норми, обряди, календарі, керував обрядами, жертвоприношеннями.[38]

Жрецтво отримували або шляхом успадкування, або по вибору (вільному чи й через оракула), часом ця прибуткова посада купувалася (при жіночих божествах існували жіночі жрецькі посади).

Пізніше жерці виробили не лише ритуал, а й придумали своєрідний одяг, символіку, зачіску, обряди посвячення чи помазання на жрецтво і безшлюбність. В принципі кожен міг стати жерцем, але жрецькі посади в основному займали патриції.

Їх вибирали на рік або на кілька років – як виняток, іноді жрецькі посади були спадковими і пожиттєвими. Деякі жерці дотримувалися певних табу в їжі, не мали права ходити в лазню, в сімейний дім тощо. Особливої винагороди не отримували, але їм надходила частина м’яса жертовних тварин, дари віруючих, їх обслуговували як храмові раби, так і храмові повії-ієродулами.

Інститут жрецтва був вельми поширеним і популярним у скіфів (сини змієногої богині отримали його чи не у спадок від східних народів, серед яких вони жили й воювали майже три десятки літ). Жерцями виступали як чоловіки, так і жінки. У скіфів і сарматів жерців (як і жриць) навіть ховали в окремих курганах (не менш пишних, як царські) і після царів та вождів вони відігравали значну роль в суспільстві, не лише відправляли обряди, а й були своєрідними суддями, до них зверталися з будь-якого приводу, і їхнє слово було законом для всіх. Їх ще називали енареями, білими (очевидно, вони носили біле вбрання, що було відзнакою їхнього сану). Недарма ж скіфське суспільство ділилося на три соціальні групи: касту жерців, професійних воїнів і рядових общинників. Скіфські царі виділялися з військової верхівки. «Але в мене народилася думка, – якось ділився своїми припущеннями Борис Мозолевський перед журналістами, – це поки що робоча гіпотеза, що у скіфів були не лише царі-воїни, а й царі-жерці. Мені вже кілька разів доводилося стикатися з похованнями, котрі нагадують поховання жерців. Причому цікавило те, що поховання ці не зустрічалися західніше Базавлука. Можливо, ця річка була якимось своєрідним кордоном?

Те, що ми знайшли, говорить, що, можливо, це і є поховання царя-жерця (у Бабиній Могилі. – В. Ч.). Я не хочу стверджувати це категорично, поки що немає достатніх наукових даних для таких висновків. І все ж мій здогад підтверджується тим, що в могилі немає важкої зброї, більшість знайдених предметів срібні. Срібло – білий метал, а білий колір – колір жрецтва. І ще – всі знахідки мають зображення скіфських божеств – Геракл, змієнога богиня, легендарна прамати скіфів.

– Ще одна цікава думка спала мені під час розкопок Бабиної Могили.[39] – Я звернув увагу, що в курганах частіше зустрічається первісне поховання жінки, а потім уже впускне, самого царя. Не може ж бути такого, щоб жінки у ті часи завжди помирали раніше чоловіків?

Пам’ятаєте у Геродота: «В останньому великому просторі могили ховають одну з наложниць царя, попередньо задушивши її…» Жінка – охоронниця сімейного вогнища, і за релігійними уявленнями скіфів мала створювати його і в потойбічному світі. А що, коли її вбивали й ховали одразу ж після смерті царя і насипали первісний курган? Тим часом скіфи прощалися з тілом царя і через сорок днів, за Геродотом, ховали його у ньому, вже створеному, за їхніми релігійними уявленнями, родинному вогнищі?…»

В степах під Херсоном…

У 1896 році до директора Херсонського музею Гошкевича звернулися з проханням визначити якість художньої роботи і збереженості бронзової статуетки у вигляді жіночого божества, що була знайдена в одному з курганів на околиці Херсона.

Струнка елегантна богиня була зображена в платті до ніг, і воно тісно облягало її зразково-показову фігуру. Поверх плаття з правого плеча на ліву руку тяглася накидка, що підкреслювала талію і вільно звисала вздовж правого стегна. З-під головного убору з вирізом над високим лобом на плечі спадало гладке волосся. Лице суворе, його обрамляла якась прикраса, скріплена на лобі кільцем. Подібне кільце скріплювало і комір. Від пліч на груди зиґзаґом звисали стрічкові прикраси. Трохи зігнута в лікті ліва рука, її пальці тримають злегка відтягнуте від стегна вбік плаття. В правій руці, що продіта в накидці й зігнута під прямим кутом у лікті, сидить сирена. На плечах божества стоять дві собаки, над головою – ажурна композиція із двох левів, які терзають бика.

Директор музею вияснив, що статуетка із грабіжницьких розкопок так званих скарбошукачів і що в тому похованні було знайдено золоте намисто з дрібних намистин і три кільця, зігнуті з товстого дроту. Згодом Гошкевич провів дообстеження кургану і вияснив, що під невисоким насипом було зроблено всього лише одне поховання. В могилі виявилися бронзові наконечники стріл, перстень, статуетка собаки, що біжить, прикріплена на товстій вигнутій пластині, камінні пращі, глиняні кільця для веретена, що незмінно супроводжують жіночі поховання, античний глечик із сірої глини і сердолікові, глиняні та пастові буси. Знайшли ще одне золоте кільце і золоту лунницю, прикрашену трикутником із зерні, що входило до намиста.

Але найважливішою знахідкою були уламки бронзового диску дзеркала – це, власне, була ручка дзеркала, верхній обід якого прикрашала фігурка собаки, яка бігла, виконана в тому ж стилі, що й собака на статуетці богині. Ясно було, що дзеркало (це було вочевидь т. зв. «всевидяще око», у якому богиня чи жриця роздивлялася людські долі) з херсонського кургану – видатний твір йонійської художньої школи і було найдавнішим витвором грецьких майстрів у скіфському кургані початку V ст. до н. е.