Розділ «Частина четверта Скіфський рай і скіфське ельдорадо»

Із повсті та шкіри виготовляли (теж здебільшого самі, в кожній родині були свої майстрині) теплий зручний одяг, накриття для кибиток. Щоправда, такі речі у скіфських курганах практично не збереглися, тож по них вчені судять за матеріалами алтайських курганів скіфського часу – дякуючи специфічним умовам (мерзлоті тощо), там добре збереглося багато речей з органічних матеріалів, – повстяні килими, прикрашені аплікаціями, чи прикраси сідел у вигляді фігур тигрів з червоної повсті. Як і косторізна справа, майже всі ці види традиційного для кочовиків виробництва були пов’язані з оброблюванням продуктів скотарства і були добре розвинуті у скіфів. Ось чому повсякденний їхній побут не можна уявити лише у двокольоровій гамі сірого заліза та жовтогарячих бронзи і золота, предмети яких найчастіше зустрічаються у скіфських курганах, ставши майже звичними для археологів.

В той час як чоловіки день і ніч перебували біля стад, табунів та отар, «вдома» (себто в кибитках, що рухалися слідом) залишалися жінки. Носили вони довгі плаття з вузькими рукавами й поясом. На голові в кожної скіф’янки незмінна гостроверха шапка (були й пласкі, але рідше), оторочена хутром, до якої кріпилося кольорове покривало, що спадало на плечі й спину. Лоб закривала пов’язка, до якої приторочувалися скроневі підвіски, – як, наприклад, з Товстої могили, розкопаної у свій час Борисом Мозолевським, – справжній шедевр! По краях покривало прикрашала кайма із золотих бляшок (у заможніх), бляшки та інші металеві пластинки з насічками чи орнаментом були й на шапці, над лобом. А ще носили браслети на руках (золоті, срібні, бронзові), намисто, дорогі коралі, гривни, медальйони із зображенням богинь і найчастіше матері-прародительки, змієногої богині (все – витвори грецьких умільців), діадеми, персні, серги… Ось хоча б кілька прикладів.

У Вовківецьких курганах скіфського часу на правому березі Сули неподалік с. Вовківці (Полтавщина) в кургані № 4 виявили захоронення двох жінок у склепі, що був частково викопаний у материку. Померлі лежали випростано. Біля одного з кістяків знайдено: золоті сережки, намисто з сердолікових та пастових намистин, на руках – залізні плаковані золотом браслети, на ногах – бронзові браслети з голівками вухатих хижаків, ліворуч лежало незмінне дзеркало у вигляді оголеної Афродити (коштовна річ!). Золоті сережки блищали й біля другого кістяка (виходить, що він не належав рабині, як було спершу подумали археологи), золоте намисто з підвіскою у вигляді лунниці, на грудях – кілька бляшок, на ногах – бронзові браслети. Жінки – чи не рідні сестри бува? – за соціальним статусом були рівними і, очевидно, разом померли (чи не загинули). Ще в похованні виявили литий бронзовий конус, амфору, 26 дзвіночків, частини кінської вузди (покійниці були вершницями?) з бляхами, виконаними у звіриному стилі. Але таємниця двох скіф’янок так і залишилася таємницею. Якщо вони були подругами, то чому разом поховані? Що спричинило їхню смерть чи наглу загибель?

Феодосійські серги

Це їх названо так тому, що знайдено їх було біля Феодосії у 1853 році – виняткові за майстерністю виконання серги! Як писали дослідники, вони явили світові зразки того своєрідного давньогрецького мистецтва, яке прийнято називати мікротехнікою. Кожна серга є своєрідним диском, краї якого вкриті кількома рядами зерні.[37] На внутрішній поверхні дисків розміщені вісім вишуканих пальметок з розетками біля основи, а центр їхній прикрашає пишна багатопелюсткова квітка.

Головна прикраса кожної серги – багатофігурна композиція, виконана в мікроскопічних формах. На них зображені популярні в Афінах спортивні змагання. Ось учвал несуться четверо коней, запряжені в колісницю, якими керує крилата богиня Ніке. Праворуч від неї воїн з великим щитом, готовий вистрибнути з колісниці, щоб самому завершити біг до фінішу.

Давньогрецький майстер був превеликим умільцем та ще в такому непростому виді, як мікротехніка. Він успішно виконав такі деталі, як мережива на щиті, виокремив кожну пір’їнку на крилі богині! Ясно, що за сильного збільшення (принаймні це видно тільки при багаторазовому збільшенні), крихітні зерна були з’єднані по чотири і розміщені рядами. Саме такі деталі та їх вправна обробка і створили всесвітню славу «Феодосійським сергам» – тим більше, що винайдена давньогрецькими майстрами техніка зерні згодом була втрачена. Оптичного скла тоді ще не вміли виготовлювати. Для цього використовували лінзи з гірського кришталю, які могли давати дворазове збільшення.

Серги, знайдені біля Феодосії, відразу ж привернули увагу ювелірів. Чимало хто з них – Петербург, Париж – намагалися зробити копію, але так і не впоралися із завданням, адже не знали способів припаювання та склад припаю, що їх застосовували античні майстри. За справу брався навіть знаменитий Карл Фаберже, але скільки не робив спроб повторити «Феодосійські серги», стільки його й чекала невдача. Лунниця була покрита всуціль зернами зерні. Крихітні, ледь око їх розрізняє, золоті кульки були рівномірно розташовані по всій поверхні. А ось намагаючись створити їхню копію, Фаберже не міг з’єднати бодай три зернятка – вони зливалися і не трималися на серзі. І це при тому, що знаменитий ювелір використовував усі досягнення сучасної техніки, зокрема оптику, чого не мали античні майстри. З часом ювеліри ціною величезних зусиль зуміли з’єднати лише три зернини замість чотирьох, але прадавня техніка зерні, по суті, так і по сей день залишилася невідомою.

Вершиною жіночих прикрас у скіфів на сьогодні залишається золота пектораль – нагрудна прикраса із Товстої Могили, що є шедевром прадавніх умільців – греків і скіфів.

А ще в кожної жінки було незмінне бронзове дзеркало, просте й з орнаментом, або прикрашене позолотою.

Вона була чарівною на позір…

…Біля черепа жінки лежали масивні золоті сережки з голівками фантастичних грифонів, випуклі і коштовні. Вже по них можна судити: знатна була жінка!

А ще біля черепа знайшли 20 золотих пластинок від головного убору – бляшки із зображенням скіфської праматері, змієногої богині, – біля лівої ноги бронзове дзеркало у формі диска з прямокутною ручкою, там же стояла посудина на ніжці – своєрідна курильниця з кришкою. А ще знайоме археологам із скіфських поховань веретено. Та амулет з нижньої щелепи молодого вовка. Одне слово, звичайні речі заможної і знатної скіф’янки, що мали супроводжувати її в потойбіччя.

Зачищають далі, і раптом з’являються два довгих залізних списи, колчан із берести, а в ньому – 150 бронзових наконечників стріл… Жінка і… воїн в одній особі?

І стало ясно, що в могилі на березі Дністра похована молода (20–25 років) жінка-воїн.

Антропологія явно скіфська.

То виходить, це могила жінки-амазонки? Однієї з тих войовниць, що нічим не поступалися чоловікам-воїнам?

«Ми з дитинства звикли, що це тільки красива і поетична легенда, – пише Є. Яровий, який розкопував поховання придністровської амазонки. – Прадавня казка, народжена під безхмарним егейським небом, де смагляві красуні оперізують своїх героїв мечем, благословляючи їх на подвиги, а козлоногі боги, які пахтять веселим мілетським вином, витанцьовують з довгоногими німфами. Але ось розкопаний буджацький курган, що осів під вагою літ і заріс жорсткою степовою травою, а під ним виявилась легенда, що ожила у вістрях списів і десятках безжалісних стріл…»

Жіночі поховання, що, ймовірно, належали амазонкам-войовницям прадавніх часів, розкопали на Дону, на Дніпрі, Інгулі, Дністрі, тож виходить, що жінки-воїни – це не фантазія давніх авторів?

Але якщо вже бути точними, і про це свідчать поховання, вони були не тільки воїнами, а й добрими господинями, зразковими дружинами, матерями, хранительками домашніх вогнищ, тільки, на відміну від чоловіків, мали подвійну роботу – і вдома, і на війні.