Розділ «Частина четверта Скіфський рай і скіфське ельдорадо»

…Сивобровий, дивомудрий степ -

Мій прапрадід і, напевне, правнук.

Я твоє мовчання золоте

Осягнути, зрозуміти прагну.

О, якби здійснилась мрія ця!

…Ніс би я невтомно в полі чати,

Коли б мав уміння мудреця -

В унісон зі степом помовчати.

Михайло Чхан

Якщо рай коли і був на землі, то був він у кочівників – це точно-точнісінько і правдиво, а ім’я йому, скіфському раю, – Степ! Неодмінно з великої літери! Степ-Батько, Батько-Степ – таким він був для скіфів (як пізніше таким буде для запорожців).

І хай нас не дивує таке сухе визначення у наших словниках цього незвичайного феномену, яким є Степ: «великий безлісний, вкритий трав’янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату». Це, звичайно, так, характеристика щонайточніша, але в Миколи Васильовича Гоголя знайшлося інше визначення, скажемо так, нашого Степу:

«Степ що далі, то все кращав. Тоді увесь наш південь, увесь той простір аж до самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею. Ніколи плуг не переходив незмірними хвилями диких рослин. Самі лише коні, ховаючись у них, мов у лісі, витолочували їх. Нічого в природі не могло бути кращого за степ. Уся поверхня землі була немов зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різнобарвних квіток. Крізь тонкі та високі стебла трави пробивалися блакитні, сині, й фіялкові волошки; жовтий дрок стримів своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка своїми шапками-парасольками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці (чи ж не зі скіфських часів? – В. Ч.) наливався в гущавині. При тонкому їхньому корінні нишпорили куріпки, повитягавши шийки. Повітря було повне всякого пташиного співу та свисту. В небі нерухомо стояли шуліки, розгорнувши свої крила і втупивши очі в траву. Ґелґіт диких гусей, що сунули стороною, відлунював бозна в якому далекому озері. З трави рівним помахом крил підіймалася чайка і, розкошуючи, купалась у синіх повітряних хвилях. Ось вона щезла у високості і тільки мріє чорною цяткою. Ось вона перекинулась на крилах і блиснула на сонці…Степи, степи! Які ж бо ви з біса гарні!» (М. Гоголь. «Тарас Бульба», переклад М. Садовського).

І все ж нам доведеться заглянути й до наукових видань, хоч їм, звісно, й важко змагатися з Миколою Гоголем.

СТЕП – тип рослинності, що об’єднує трав’яні угрупування, в складі яких переважають ксерофіти (рослини, що пристосувалися до життя в умовах дуже тривалої або сезонної посухи – в пустелях, напівпустелях, степах), зокрема ковили, типчаки, житняки, келерії, тонконоги з домішкою кореневищних злаків та посухостійкого різнотрав’я. Формуються в умовах рівнинного рельєфу і помірного клімату – з холодною зимою і посушливим літом… Степова рослинність панує у степовій, частково поширена у лісостеповій і пустельних зонах.

Широкою смугою простягається (степ) від Дунаю до Центральної Азії. Подібними за зовнішніми ознаками до степу трав’яні угрупування Північної Америки називаються преріями, Південної Америки – пампою, Південної Африки – даунлендами. Більшість степів розорана. На території України степи збереглися лише в заповідниках: лучні – в заповіднику Михайлівська цілина, типчаково-ковилові – в заповіднику Хомутівський степ, Стрілецький степ та Асканія-Нова, полиново-злакові – в Присивашші та на Керченському півострові.

СТЕПОВА ЗОНА УКРАЇНИ – займає південну частину республіки, простягаючись з Заходу на Схід від пониззя Дунаю до південних відрогів Середньоросійської височини майже на 1000 км смугою завширшки близько 500 км. У межах степової зони України розташовані Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області, південні частини Кіровоградської і Харківської областей та рівнинна частина Кримського півострова. Степова зона України характеризується найбільшими тепловими ресурсами, найдовшим вегетаційним періодом та найменшою зволоженістю. Річки степової зони України маловодні, особливо влітку. Великі річки – Дніпро, Південний Буг є транзитними для зони. Озера в основному приморського лиманного типу, частина їх солона. Природна трав’яниста рослинність цілинних степів збереглася на незначних ділянках, переважно у заповідниках (Український степовий заповідник, Асканія-Нова). Навесні багато ефемероїдів – крупка, зірочка, горицвіт тощо. Деревна рослинність поширена на півночі зони байрачні ліси та в заплавах річок – осокірники, вербняки тощо. Сучасний тваринний світ представлений гризунами (зайці, ховрахи, бабаки, хом’яки, миші) та хижаками, які на них полюють (вовки, лисиці, тхори, борсуки); серед птахів поширені жайворонки, перепілки, куріпки, трапляються дерихвіст, дрофа, орел, сова та ін.

За тепловим режимом, зволоженістю, ґрунтами й умовами природокористування степову зону України поділяють на дві підзони – північну і південну. У межах північної підзони виділяють Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніпровську, Приазовську, Донецьку, Донецько-Донську та Молдавську північні степові провінції. До південної підзони входять Дунайсько-Дністровська, Причорноморська, Причорноморсько-Приазовська та Кримська південна степові провінції.

В степовій зоні часто бувають сильні вітри – суховітриці, суховії та пилові бурі…

З устя Дніпра та й до вершини сімсот річок, ще й чотири…

Підрахована площа основних кочовищ скіфів – це між Дністром та Доном, де зосереджені основні їхні поховання, знамениті кургани, – і сягає вона 235 тисяч кв. км!