Розділ «Частина друга Змій-дівиця, або Любов у Гілеї. Скіфія легендарна»

Так розповідають скіфи про своє походження; років їм з початку їхнього існування, або від першого царя Таргітая до походу на них Дарія, за їхніми словами, загалом не більше тисячі, а саме стільки».

У скіфському пантеоні політеїзму[18] богиня Апі займала таке ж місце, як у грецькому Гея – повелителька землі. Принаймні Геродот ототожнював скіфську Апі (очевидно, для того, аби грекам було зрозуміліше, хто є хто у скіфів) з грецькою Геєю.

Вважається, що ім’я скіфської богині землі належить до іранського кореня із значенням «вода». Себто Апі – божество землі і води, дочка ріки Борисфен (за іншими даними – річки Аракс). Вона виступає то в ролі дружини верховного бога Скіфії Папая, то незаміжньої дівчини, дочки Борисфена.

За деякими даними, батьком її є Аракс (у скіфській міфології – божество однойменної ріки). Все ж перемагає переконання, що у прародительки Скіфії батьком був таки Борисфен. (За іншими варіантами легенд і передань Апі народжена землею.)

Верхня частина тіла у неї жіноча, нижня – зміїна. Себто вона була напівдівою, напівзмією. У греків такі чудиська звалися Єхиднами, що означає – зла істота, як єхидний (звідси походження цього популярного в нас слова) – злий, насмішкуватий.

Місцем перебування Апі і греки, і скіфи вважали печеру на Борисфені. Вона – героїня двох скіфських міфів (власне, передань), що їх ми знаємо – самі творці легенд були неписьменними – з переказів Геродота. Отож, за першою легендою, у неї народжуються три сини, прародителі скіфських родів: Ліпоксай, Арпоксай та Колаксай, за другою – Агафірс, Гелон та Скіф. Останньому й судилося стати першим царем Скіфії, від його імені вони й стали зватися скіфами – синами Скіфа. (Хоча був у них ще один перший їхній чоловік і цар – Сколот, ось чому їхня самоназва – якщо вірити Геродоту – сколоти.)

Іноді Таргітай – перша людина Скіфії, – за одним із міфів, виступав не лише сином дочки ріки Борисфен, а також і чоловіком її, своєї матері Апі, що свідчить про наявність у скіфів інцесту – статевих стосунків між найближчими родичами. І нічого тут дивного чи екзотичного немає, єгипетські фараони, наприклад, часто брали шлюб із власними дочками, цариця Клеопатра була одружена з рідним братом тощо.

А те, що його мати – донька ріки Борисфен – це відгук давнішніх вірувань, коли Борисфен на зорі їхньої з’яви у степах Північного Причорномор’я був не лише святою їхньою рікою, а й одним з їхніх богів. Тож мати першої людини Скіфії Таргітая, донька Борисфена – свого, місцевого походження, як то й годиться. А ось на роль батька для з’яви першої людини скіфам довелося запрошувати чужого бога, Зевса. Чи свого не знайшлося (хоча за деякими глухими натяками Апі була дружиною верховного бога Папая), чи скіфи так захоплювалися греками та їхньою культурою (і було чим захоплюватися!), що взяли собі в першопредка Зевса, чи у них не вистачило фантазії створити для цього свого, аби батьком першого скіфа все ж таки був скіф, свій рідний бог, а не чужинець (про інтернаціоналізм скіфи, звісно, і чути тоді нічого не чули!). Перед степовиками, очевидно, гостро постала проблема: де і кого знайти на роль першобатька? Подібна проблема у свій час виникала і перед іншими народами, які стояли вже на той час на значно вищому щаблі історії та культури. Єгиптяни, наприклад, вийшли з неї без зайвих мудрувань: у них першобог (де він сам узявся, єгиптяни тим себе не утруднювали) сам себе… запліднив. Хай і протиприродній процес (а втім, боги на те й боги, що на все здатні!), але ж це найлегший вихід із складної ситуації. Сам себе запліднив, і вся тут морока! Наприклад, бог-Сонце Ра, аби створити все суще, теж запліднив сам себе («упало сім’я в мій власний рот») і після цього, даруйте, відригнув першого бога і першу богиню, а вже від них і пішли перші єгиптяни. Просто і геніально!

Між іншим, індійські боги теж удавалися до таких фокусів. «З’явився у них бог (теж нізвідки) Праджапаті («владика творінь» – першовсесвіт, першопредок, який мав подобу людини), так ось він і створив богів, ставши їхнім родоначальником. Від іншого індійського бога (а їх в Індії – сонм!) Пуруші теж народилися різні боги, небожителі, люди, худоба (універсальний взагалі бог), птахи, «вдихання і видихання, рис і ячмінь, вірна істина, поміркованість і закон».

Скіфам для цього довелося вдаватися до послуг чужого небесного повелителя. Але так чи інакше, до скіфської дівчини, дочки Борисфена завітав сам Зевс (щоправда, лише за однією з легенд), і перша людина Скіфії нарешті з’явилася. І отже, від неї пішли всі інші. Правда, й тут вийшла неув’язка, адже неясно з міфу, а як же Таргітай сам-один, без допомоги жінки, якої тоді у Скіфії взагалі не було, зумів народити аж трьох синів, трьох хлопців-молодців?!. Хіба що прижив їх з матір’ю своєю, з дочкою Борисфена[19] – інцест у правічні часи – та й у пізніші – був поширеним явищем. Але для скіфів це було, очевидно, несуттєво – важливо, що з’явилася перша людина, отримала ймення і народила синів, а від них і пішли скіфи. Хоча тут знову загадка: а де трьом синам Таргітая знайшли трьох (чи хоча б одну на трьох) жінок, якщо, крім Таргітая, а пізніше й після того, як у нього народилося троє синів, людей у Скіфії все ще не було й на позір. В тім числі й жінок. Але це знову ж для скіфів вочевидь було несуттєвим, в такі деталі вони не любили вдаватися: народилася перша людина, народила синів і пішли перші люди – що ж тут неясного, люди добрі?

Ще за однією легендою, прабатьками скіфів вважався Геракл (знову грек, знову чужинець!) і все та ж напівдіва-напівзмія, дочка Борисфена, яка жила в лісистій місцевості Гілеї – в заплавах Нижнього Дніпра…

Легенда № 2

З’являється Геракл. Кохання в печері

Гілея (від грецьк. ліс) – вологі тропічні ліси у Пд. Америці, гол. чин. у бас. Амазонки. Для рослинності Г. характерні епіфіти, багато ендеміків. Велика кількість кактусів, ліан тощо. Тут ростуть какао, каучукове дерево та ін. Ліси типу Г. є також у Аргентині, Пд. – Сх. Азії, Океанії.

УРЕ. Т 3. С. 35

Є Гілея і в нас, в Україні нашій.

Власне, була. Але її так досі й не знайшли. (А може, вона й досі є, але тільки ми не знаємо, де вона? За деякими виданнями, це – «ймовірно заплавні ліси у гирлі Дніпра», що цілком… ймовірно).

За Геродотом (книга четверта його «Історії» – «Мельпомена»), Геракл прибув у «так звану тепер країну скіфів» (а втім, тоді ще вона не була країною скіфів, адже й самих скіфів тоді ще не було на світі). Доки він спав (його застукала сніговиця, тож герой, закутавшись у свинячу шкуру, зігрівшись, давав пречудового хропака), то коней (він їх пустив пастися) і слід простиг…

«Геракл, – надамо слово «батькові історії», – виходив всю країну в пошуках коней і нарешті прибув у землю на ймення Гілея…»

Не кожному, навіть з героїв, щастило на таку любов – любов з першого погляду, любов із самою Змій-Дівицею! Вогонь-дівчиною, яка вже й засиділась у дівках і багла кращої долі, виглядала судженого, вже й очі продивившись… І він, герой, з’явився. Сам Геракл, прославлений в еллінів, той герой, який уже до того, як закрутив любов із Змій-Дівицею, здійснив дванадцять подвигів!