Розділ «Частина тринадцята Копав чоловік колодязь у Мелітополі…»

Все з верби, улюбленого його дерева.

Чашки в нього виходили великі й малі, глибоченькі й мілкі, такі собі і вдатні, просто хоч на виставку народних умільців їх вези. Я теж мав чашку, що була витвором дідових рук і правила мені водночас і за миску…

Це через роки й десятиліття, коли я вже сам стану до праці й добре зароблятиму, у мене з’являться сервізи окремо для чаю, окремо для кави й різні чашки – керамічні, фарфорові, з фаянсу, але на все життя мені запам’яталася простесенька дерев’яна ложка, така ж чашка, зроблені на любительському рівні моїм дідом. Коли звідтоді буваю на ярмарках – особливо на знаменитому Сорочинському, – де народні умільці виставляють свої творіння, неодмінно купую вербові ложки (фарбовані, розцяцьковані, розвеселі, й прості, і їх у мене ціла колекція зібралася) і такі ж чашки.

З дерев’яної чашки іноді люблю пити вино – за спомин дідової душі.

Залишається додати, що дерев’яна чашка мого дитинства, проста-простісінька і невибаглива, зроблена руками мого діда Макара Семеновича Чемериса в далеких вже роках, і привела мене до скіфських чаш. Звідтоді відчуваю в них щось споріднене, якийсь – чи не містичний – зв’язок між ними, скіфськими чашами і тими чашками, що їх колись майстрував мій добрий, мій любий дідусь Макар… А майстрував він їх точнісінько такі, як тисячоліттями раніше їх виробляли на нашій землі серед степів і полів наших скіфи, сини змієногої богині…

Про це й мова.

На наших теренах дерев’яний посуд та різні чашки почали широко застосовуватись ще в Київській Русі. У скіфів чашка була – ще коли! – національною посудиною. Не фарфорова, не фаянсова, не металева, а – дерев’яна. Міцна і легка. З верби, ясеня, дуба чи клена.

У ті часи чашка була представлена двома типами: напівсферичним та витягнуто-напівсферичним з круглим або плоским дном. Дерев’яні чашки з металевим окуттям з’являються у пам’ятках Східної Європи, починаючи з давньоямного часу. У побуті кочовиків найранішні дерев’яні чашки зафіксовані VII ст. до н. е. у курганах Передкавказзя – з V ст. до н. е. вони з’являються у степу й лісостепу Північного Причорномор’я. Поширені у скіфів дерев’яні чашки були місцевого походження і виготовлялися місцевими майстрами (скіфськими дідами Макарами), а також греками, які працювали за скіфськими замовленнями. Тільки греки почали прикрашати дерев’яні чашки металевим, срібним або золотим окуттям – в залежності від товщини гамана замовника та їхнього гонору. (Хочеш похизуватися, вразити співплемінників – замовляй золоте окуття.) Серед зображень на платівках золотого окуття у звіриному стилі переважають частини або повні фігури птахів і оленів. Пізніше – скіфів. Платівки вигнуті, формою нагадували чашку, тож кріпилися до стінок посудини дрібними і теж золотими цвяшками. Але такі були не у всіх. Посудини із золотим окуттям пов’язані перш за все з поховальним інвентарем багатих чоловічих могил. Особливо скіфської знаті. Користувався чоловік за життя такою чашкою, ніколи з нею не розлучався, бо вона завжди висіла у нього на поясі, тож як помер, родичі й поклали йому в могилу улюблену чашку – щоби й на тім світі так само радісно пив з неї, як у цьому. У скіфів чаші були як практичним побутовим посудом, так і культовим атрибутом.

Згадаймо легенди про походження скіфів, зокрема ту, де їм з неба впали золоті речі: плуг, ярмо, сокира і чашка.

Своєю персональною чашкою з багатим золотим окуттям, наповненою вином, віншували вожді своїх воїнів-героїв.

Пам’ятаючи про небесні дарунки, скіфи носили чашки на поясі як святу річ, що єднала їх з предками, з богами, з небом.

Скіфа не можна уявити без чаші на поясі (недарма ж ці посудини зображені й на поясах у кам’яних баб). Без чашки на поясі, як і без кинджала, скіф і з кибитки не виходив, і на коня не сідав. Ми небагато знаємо про їхній посуд, а ось про чашку, здається, знаємо все. Принаймні чули, що в них була така сакральна посудина.

Тільки в простого скіфа і чашка була проста, дерев’яна і нічого собою не являла. У можних і заможних чашки теж були дерев’яними, але неодмінно окуті залізом, сріблом чи золотом, і такі чаші – справжні витвори мистецтва, рідкісні й дорогі в першу чергу завдяки окуттям, були гордістю і ознакою того, що носій її не простий чоловік. «У нього чашка в золоті (чи сріблі)» – казали про такого, і це багато важило.

З усіх скіфських чаш (а від них збереглося лише окуття, дерево за віки зотліло в могилах) найвідомішими і відповідно найціннішими визнано три посудини, знайдені на території України в курганах Солоха, Чмирева Могила та Гайманова Могила.

Скіфський курган під такою назвою – Гайманова Могила – здіймався поблизу с. Балки Василівського району Запорізької області громіздким конусом висотою близько 8 м і діаметром до 70 м і був оточений кам’яною крепідою з великих, вкопаних у землю білих вапняних плит. Комплекс складався аж із 22 поховань, і всі вони виявилися пограбованими (а це зайвий раз свідчить про той розмах, з яким працювали грабіжники, методично вичищаючи курган за курганом, жодного не пропускаючи).

Грабіжницький лаз вів у поховальну камеру. У вхідних ямах знайшли залишки дерев’яного візка, а в ніші – різний бронзовий, мідний та керамічний посуд. Там же надибали й скелет задушеного кухаря (можливо, виночерпія) і понад 250 непомічених грабіжниками золотих прикрас, виконаних у скіфському «звіриному стилі».

В камері було поховано четверо знатних осіб – двох чоловіків і двох жінок. Певно, двоє сімейств. (Збереглися жіночі шкіряні черевички із золотими бляшками.) За ними лежали два кістяки рабів без речей і кістяк коня.

Коли розчищали завал, наткнулися на схованку, а в ній виявили золоті пластинки від дерев’яних посудин, під ними лежали два ритони, оздоблені сріблом і золотом. На самому дні сховку і виявили срібну, з позолотою чашку із зображенням на складному барельєфному фризі скіфських воїнів, що ведуть мирну бесіду, а навколо їхні співплемінники, прості і знатні. Ці скіфські воїни так життєво-рельєфно і точно зображені, що дають нам уяву про етнічний тип, вбрання і зброю «войовничого кочового народу, оспіваного еллінськими майстрами» (із звіту).

Отже, на сьогодні відомі вже три чашки такого типу. Визнано, що вони виготовлялися в одній майстерні – про це свідчать техніка виконання, однакові розміри та форма, система орнаментальних оформлень тощо. А виготовлені вони десь у Північному Причорномор’ї – на замовлення скіфів. Формою ці чаші із золотим декором схожі з людськими черепами – з останніх і виготовлялися в прадавнину ритуальні чаші у багатьох кочових народів.

За свідченням фахівців (інтерпретації зображень на чаші з Гайманової Могили вже присвячено кілька наукових досліджень), сцени на чаші оригінальні, високохудожні, створені з явною симпатією до старих скіфів, які в центрі окуття виступають ґречними любомудрами.