Розділ «Частина тринадцята Копав чоловік колодязь у Мелітополі…»

На шию покійника наділи масивну (316 г) золоту шийну гривну, кінці якої заходили за голову. Вся грудна клітка від шиї й до тазу покрита поховальною накидкою, всуціль розшитою золотими бляшками. Як писав один з дослідників, після обережної і старанної зачистки (довелося працювати скальпелем, пензликами, а пил здувати гумовою грушею) грудна клітка похованого являла собою суцільне золоте поле! Там виявилося біля 500 золотих бляшок (такий собі скіфський генсек Брежнєв, який теж свою грудну клітку обвішував орденами, в тім числі й золотими та платиновими!). Бляшки були різного роду, трикутні, хрестовидні, овальні з фігурою оголеного юнака, що стоїть на колінах, стилізовані голови хижого птаха, а також бляшки із зображенням сцен терзання левом лані. (Як відомо, парадний мундир генсека Брежнєва з усіма нагородами «тягнув» за шість кілограмів, очевидно, не менше важили й нагрудні знаки невідомого скіфа).

Зап’ястя правої руки було прикрашене ниткою різнобарвних бус. На поясі і біля правого стегна лежав ще один залізний ніж з кістяною колодочкою, а поруч кам’яний шліфувальний брусок з отвором для підвішування. (Без точильного бруска не уявити скіфського воїна.) Від таза й до лівого стегна лежав бойовий пояс, набраний із залізних пластин, а біля нього – ну й озброївся! – третій горит із стрілами. Це був парадний горит, прикрашений з лицьового боку шістьма золотими пластинами, що лежали у два ряди. Верхній ряд був у вигляді фігурок кабанів, нижній – фігурки собаки, що біжить. В гориті було 150 наконечників стріл (всього у трьох горитах археологи нарахували біля 500 стріл). Навіть зворотний бік горита був прикрашений шістьма золотими бляшками. На них зображені пантери, що терзають людську голову – кришку горита теж прикрашала золота пластинка. Всі 12 золотих пластин виконані однією технікою тиснення штампа. (Сцена, на якій пантера терзає людську голову, абсолютно новий мотив у скіфському мистецтві!) Художня майстерність роботи – бездоганна, смаки в майстра теж були бездоганними.

А ось коли зняли з шиї гривну, то виявилось, що на її кінці надіті наконечники – теж шедевр скіфсько-античного прикладного мистецтва. Трубочки наконечників прикрашені кольоровими (жовті, сині, зелені) емалями, все виконано філігранно, з нанесенням найтонкішої скані. Кожний наконечник завершується скульптурним зображенням голови лева. Неймовірна майстерність ювеліра, який так чітко зобразив кожну волосинку вусів та гриви і навіть примружені очі хижака.

Наконечник гривни – ручна робота. Такі гривни, напевне ж, коштували дуже дорого і зустрічаються лише в курганах царських скіфів. Вони близькі до наконечників із левовими голівками з кургану Солоха чи орнаменту наконечників із Куль-Оби.

Всього в могилі було виявлено 520 золотих речей! Це тільки те начиння, що збереглося й увійшло в науковий обіг.

Огуз – найбільший курган України, або Як грабіжник боровся з грабіжниками

Вважається, що до проведення археологічних розкопок Огуз – курган з рідкісним і, безперечно, оригінальним найменням – був найвищим курганом України. Більше того, спеціалісти вважають, що за обсягом насипаного ґрунту він побив й інші рекорди, адже був найбільшим курганом всієї Європи! Його вважали – цілком закономірно – унікальним гігантом, окрасою українських степів.

Огуз… За словником огузок – стегнова частина м’ясної туші. Те саме, що й гузир.

Огузкуватий – широкий у крижах, важкий, кремезний. Тепер зрозуміло, звідки у нього таке ймення: Огуз означає важкий, великий, товстий, громіздкий.

Справді, до початку розкопок Огуз[93] саме й був таким: великим, товстим, громіздким. Сягав до 24 метрів заввишки і більше 120 метрів у діаметрі. До всього ж його оперізував високий насипний вал, а між ним та курганом знаходився ще й рів глибиною від двох до п’яти метрів. Не курган, а – фортеця! А втім, не кожна й фортеця захищалася ровом глибиною до 5 метрів! Цікаво, від кого відгородив скіфський цар свою вічну домівку таким валом і таким ровом? Адже могильних грабіжників вони – вал з ровом – зупинити не могли. І, як покажуть розкопки, й не зупинили. Тим більше, вічні домівки скіфських царів грабували ті, хто їх і споруджував, виряджаючи владик у той світ, а тому знав добре, що й де під його товщею знаходиться цінне й безцінне.

Огуз справді гігант з гігантів серед степових пірамід України. Принаймні він за своєю величчю не поступається багатьом пірамідам Європи, Єгипту. Чи Мексики та Центральної Америки.

Належав він владичним, царським скіфам, в ньому, безперечно, було поховано одного з тодішніх владик Степової Скіфії.

Офіційні (паспортні) дані: Огуз – скіфський царський курган, досліджений на території Нижнього Подніпров’я, розташований за 3 км на північний схід від смт Нижні Сірогози Херсонської області. Досліджувався М. І. Веселовським (1881–1884 рр.), В. М. Ротом у 1902 році, О. М. Лєсковим 1972 року, Ю. В. Болтриком (1979–1981 рр.). Вальковий насип оточений крепідою з вапняку, ровом та валом. У рові – сліди тризни у вигляді кісток тварин та амфорних фрагментів (пили й били порожні амфори). Усі поховання пограбовані… (Словник-довідник з археології).

«Дослідження тривають» – УРЕ за 1982 рік.

Розкопуючи Огуз у 1891–1894 роках, М. І. Веселовський заради економії й через брак коштів заклав лише траншею завширшки в 21 м і нею з півдня на північ прорізав центр кургану – на всю його товщину, як то він діяв, досліджуючи Солоху.[94] В центрі виявилася чимала квадратна яма – 16,3 на 16,3 м глибиною в 6,4 м від поверхні материка. На її дні (вона була заповнена чималими уламками вапнякового каміння) в центрі виявилась могила з кам’яною долівкою. Стіни камери та перекриття (уступенчастне склепіння) були обладнані тесаними блоками, що поставлені вертикально і кріпилися при допомозі залізних скріп. (Для цього в блоках просвердлювалися дірки, у які вставляли скріпи і заливали їх свинцем.) Вважається, що конструкція склепу, принципи його побудови є грецькими – ніде більше подібної конструкції при спорудженні курганів Нижнього Подніпров’я не виявлені. Очевидно, Огуз був зведений під керівництвом грецького курганного архітектора, якого запросили родичі покійного царя. Грецький вплив у середовищі скіфської знаті завжди був відчутний.

До склепу вів коридор довжиною 34 та шириною понад 2 м. І ось біля самого входу перша знахідка – перед склепом лежав кістяк не інакше, як стража, а біля нього спис, ніж та сагайдак зі стрілами. У стінах ями виявили ніші, у яких були поховані інші слуги, біля них знайдено пару срібних перснів, скло-пастові намистини, бронзові – дзеркало та сережки. Не густо. А втім, слуги є слуги, більшого начиння їм за їхнім статусом і не годилося класти.

Склеп виявився пограбованим кілька разів різними грабіжниками, а це рідкість. І все ж вони загубили кілька десятків золотих бляшок різних типів та золотих ґудзиків – це була мізерія з того багатства, що знаходилося до пограбування у склепі скіфського царя.

Цими знахідками і завершилися розкопки М. І. Веселовського.

А далі почалася чи не пригодницька історія з кількома інтригами. Вісім років після розкопок Огуз ніхто не чіпав – якщо пограбований, то чого сили та кошти, мовляв, витрачати на його подальші розкопки.

І раптом 1901 року, пізньої сльотавої осені дощі підмили одну із стінок старого розкопу, у якому влітку сільські діти часто влаштовували грища і нічого там не знаходили. А тут після затяжних дощів стінка обвалилась і на сонці, що виглянуло після негоди, заблищали золоті речі. Селяни, хоч і не привчені до золота, але все одно притьмом кинулися їх збирати. Чутки про коштовні знахідки швидко поширилися по всій окрузі, й любителі поживитися дармовим добром кинулись розривати насип напіврозкопаного кургану. Ажіотаж зчинився такий, що з усіх-усюд до Огузу потяглася найрізноманітніша галайстра-галайда й порпалася в його надрах серед білого дня – не криючись. То там, то там виколупували золоті речі – цікаво, куди раніше дивився при розкопках такий досвідчений археолог, як Веселовський?