Розділ 6

– До дябла накази!

– Командуйте собі в Барі, чи де там ваша республіка? – спокійно мовив Левченко конфедератам. – Нам шаблі дав воєвода з милості короля, а ваші конфедерації і республіки нам до сраки.

– Не пхайся до політики, хлопе! – попередив конфедерат.

– А ви не пхайтеся до королівських драгунів і православних ченців.

– Цей чернець – злочинець! – гаркнув уже інший конфедерат.

– Я не злочинець. Я – посланець до сейму і в мене є охоронні грамоти! – нарешті озвався і Молдаванин.

Ось, значить, до чого вже дійшло! Левченко зрозумів, що тут справа дуже непроста: раз конфедерати насмілилися напасти на таку людину, значить, все це неспроста.

І тут спалахнула та іскра, з котрої все і вибухнуло: шляхтич із перебитим носом нарешті прочухався, тоді підвівся із долівки і з криком дикого кабана кинувся на Левченка. Іван, побачивши це, уникнув захвату, а тоді, захопивши руку супротивника, спритно кинув його через бедро. Пан гухнув на землю, розтрощивши своїм тілом лавку, що опинилася на його шляху.

Решта конфедератів тут же схопилися за ножі і шаблі, а один із них пішов на Левченка. Іван також добув зброю і почав захищатися. Інші пани ринули за Молдаванином, однак драгуни заступили його своїми тілами і шаблями: там також розгорілася сутичка. Гаранджа з Моторним переглянулися, тоді Грицько взяв у руки сулію і блискавично гепнув нею по голові одного з панів, що мав необережність підступити до нього занадто близько. Моторний схопив важкий дубовий ослін і врізав ним іншого, а тоді ще раз, і ще раз, доки стілець не розлетівся на друзки, а пан не впав на підлогу.

Шляхтичі тут же кинулися на козаків, однак у них зразу ж полетіла лава, тарелі зі стола, а далі і сам стіл. Борщик, котрий упав з лави під час сутички, раптом прочуняв, побачивши, що його товаришів атакують із ножами і шаблями, раптом вихопив свої пістолі і стрелив у нападників.

У корчмі почулися крики, задзеньчали шаблі і запахло кров’ю. Сутичка була настільки лютою, що навіть Молдаванин вхопив одного із конфедератів за руку, намагаючись вирвати з неї ножа. Захищаючи ченця, спочатку упав один драгун, потім – інший; конфедерати також добряче вже окропили своєю кров’ю корчемну долівку.

Тим часом Левченко здолав свого супротивника, рубонувши його по руці. На козака тут же кинувся інший, однак напоровся на Іванову шаблю. Хтось раптом вибіг крізь двері і вискочив надвір…

За мить все стихло. Іван витер обличчя, оглянувся. Корчма нагадувала поле бою: все розбите, розтрощене, на землі людські тіла, що корчилися від болю. Калюжі крові. За шинквасом скиглив переляканий на смерть корчмар. Молдаванин припав до одного з драгунів, котрий бився до кінця, тепер же зсунувся по стіні, стікаючи кров’ю від ран. Гаранджа й Моторний стояли посередині із оголеними шаблями та ножами, важко дихали, а от Борщик так і продовжував тримати в руках два димлячі пістолі.

– Троє втекло, – мовив, нарешті, Моторний, ховаючи шаблю.

– Всі цілі? – запитав Левченко.

– Ніби, – сказав Гаранджа, дивлячись на товариша, – Іван був весь у крові.

– Це не моя кров, – відповів Іван та раптом відчув, як теплий потічок липкої рідини тече по штанах і скапує з ноги на підлоги. Торкнувся боку – запекло вогнем. – А ні, таки черкнув.

Тим часом Моторний підійшов до одного з панів, рана котрого була неглибокою, підняв і посадив на лаву.

– Хто вас послав?

– Вам не жити, – відповів конфедерат.