Розділ 23

– Стій, Якименко! – крикнув один із них – аж луна пішла лісом.

Він впізнав його – Бондаренко! Руки і ноги враз заклякли від страху, голос занімів. Заквиливши, осавул витягнув одного з пістолів і, не цілячись, вистрелив тремтячою рукою. Промахнувся. Заходився діставати другого, однак у ту саму мить вистрелив Бондаренко, поціливши Якименкові у груди. Осавул змахнув руками, а тоді полетів із воза на землю.

Тут же дико скрикнула пані Гелена. Сяк-так – вона схопила за віжки і стримала сполоханих коней, котрі злетіли з дороги і стали тягти воза крізь густі чагарники. Ридаючи, жінка злізла на землю і побігла до свого чоловіка. Гайдамаки були вже тут. Бондаренко тримав напоготові пістоля, однак він вже був не потрібний: падаючи, Якименко розчерепив собі голову об пень.

Пані Гелена кинулася до свого чоловіка, намагаючись привести до тями. Ще не зрозуміла, що він уже неживий.

– Хто така? – тихо спитав Бондаренко у Кіндрата, котрий кинувся у погоню разом з гайдамаками, показуючи дорогу.

– Жінка його. Ляшка.

– Мучила? – запитав отаман.

– Нє, вони тільки побралися, – ухильно відповів хлопець.

– Обшукайте воза! Документи, гроші і зброю забирайте, воза лишіть.

Зробивши свою справу, гайдамаки поїхали геть з того лісу, залишивши вдову Якимиху наодинці зі своїм горем.