Розділ 20

Однак жінка таки сіла за стіл. Осавул почав розповідати про всі добра, якими він володів, при тому підкреслюючи те, якою повагою користується поміж навколишніми дідичами. Навіть сам сотник Щербина прибув сьогодні з ним, аби підкреслити його поважність!

Але пані Гелену не дуже все це цікавило. Вона сиділа надута і лише інколи перебивала розповідь Якименка якимись гострими і недоречними запитаннями, тим самим демонструючи свою огиду. Якименко на це не зважав, а робив свою справу.

Уже кілька років, як пан Стась пообіцяв йому свою сестру, відколи тяжко захворів її чоловік. Рік тому нещасний відмучився, тож шлях Якименка до заповітної жінки, що дасть йому титул, відкрився. Пан Стась не суперечив: вже надто багато їх зв’язувало із осавулом, та й брати на свої плечі опіку за сестрою не дуже хотілося.

– Ось бачиш, сестро, який із пана Якименка поважний чоловік? – запитав пан Стась, коли осавул закінчив. – Сам сотник Щербина йому кумом доводиться. Він зможе тебе захистити і в його домі будеш жити і горя не знати.

– Маю свій дім…

Тут знову заговорив осавул.

– Якщо буде на те ваша воля, пані, я відремонтую ваш дім, розбудуємо його. Колись ваш син захоче повернутися до батьківського гнізда, одружитися, то йому лишиться оцей маєток.

Якименко знав, що у пані Гелени є дорослий син від першого чоловіка і що він змушений був покинути ці землі і піти у пошуках кращої долі. Згадка про сина замусила пані Гелену замовкнути – вона дуже переживала за хлопця.

– Весілля справимо за тиждень, – підсумував розмову пан Стась.

– У костьолі, – підкреслила пані Гелена.

– Можна і в костьолі, – погодився Якименко. – Бог один.

Все відбулося, як і запланували: спершу костел, потім бричка з білими кіньми, потім справжній бал, який організував Якименко у своєму маєтку і на який прибули всі місцеві достойники. Пані Гелена була у пишному білому платті, купленому також за гроші осавула. Вона і далі залишалася холодною і неприступною в той час, як сам осавул собі добряче хильнув і щиро частував усіх гостей та слідкував особисто за тим, щоби ніхто з його весілля не пішов голодним і тверезим.

А далі настала перша шлюбна ніч.

– Ну що, моя жінко? – Якименко хтиво посміхався, спершись п’яно на косяк дверей їхньої опочивальні.

Пані Гелена вже встигла перевдягнутися із весільного плаття у просте домашнє.

– Іди спочатку помийся – від тебе несе кіньми.

Осавул почав нюхати сам себе.

– Та зайшов до стайні, вівса треба було всипати…

– Для того є хлопи!

Обернувшись, Якименко пішов, а повернувся уже з мокрим волоссям і замотаним у рушник.