Розділ 18

Він вже втратив лік годинам і дням. З того часу його кожен день викликали на допити. Випитували все – імена, події, дати. Мельхіседек розповідав своїм суддям про безчинства над православними, про тяжку долю людей, про наругу над православним духовенством, про те, як на його монастир наїжджали безкінечні ревізії, як намагалися кілька разів закрити монастир. Як закривали інші монастирі та церкви. Його уважно слухали, безперервно перебивали, перепитували деталі, уточнювали й записували собі щось.

У камері ставало нестерпно. Солому не змінювали, вона намокла, бо коли падали дощі, у камеру підходила вода. Їсти давали стухлу кашу, сухарі і якусь застояну воду. Від цього у ігумена почав боліти живіт, почалися проноси. Це була мука. У камері стояв сморід від випорожнень та гнилої соломи. Вартові мінялися через ніч. Один – це був той напівбожевільний. Інший був здоровенний мугир, хам по натурі. Він постійно грубіянив і ставився до панотця як до худоби, коли вів на допит. І вдень і вночі вони не давали панотцеві спокою – то заходили до нього, то вигукували у коридорах, то стукали у двері.

Щурі знахабніли до краю і вже почали вилазити на ігумена, коли той засинав, так що панотець не міг ні поїсти, ні поспати. Він геть посивів. З колишнього огрядного ченця залишився нужденний старець, блідий, з запалими очима та сивим волоссям. Забувши про нього десь на кілька днів, його знову почали день у день викликати на допити, задавали одні й ті самі запитання, вели якісь протоколи. Бувало, кричали, погрожували, називали єретиком, а бувало, цілими днями вели розповіді про віру, розповідали про різних святих. Мельхіседек сперечався. За роки його служіння він звик багато спілкуватися, і тепер не втрачав нагоди поговорити з людьми, хоч і зі своїми суддями, доки його знову не вели до камери. Ігумен знав, що скоро час розмов минеться і його почнуть катувати. Безперечно, вони залишили цей крайній захід на потім, намагаючись спочатку по-доброму переконати впертого схизмата.

Ксьондзи все частіше й частіше зневірено поглядали один на одного.

– Все надто складніше, ніж ми могли собі подумати. Цього хлопського царя не так легко зламати. Ми лише гаємо час, – говорили поміж собою ксьондзи, коли ігумена виводили геть. – Нехай ще посидить у темниці, у тому бруді разом зі щурами, його розум затупиться, воля не буде такою… сталевою, як зараз. Одне слово, нехай там гниє, а потім ми його витягнемо.

Так і сидів ігумен. Лише двічі на день вартовий відчиняв двері і кидав йому миску з чимось гидким, що могло називатися харчами. Ігумен тільки закривався рукою, коли той заходив, бо світло ліхтаря разило йому очі.

Аж десь через тиждень до нього прийшли знову, запросили на розмову. Він навідріз відмовився йти, доки йому не дозволили перевдягнутися та помитися. Волю панотця переказали ксьондзу, той несподівано погодився.

Цього разу у кабінеті було лише двоє – офіціал Мокрицький та тюремний комендант, який і привів ігумена сюди. За вікном була ніч, кабінет освітлювався лампадами.

За час свого служіння в монастирях ігумен звик до суворих постів і різних мандрівок, тож його організм ще сяк-так зносив тюремне життя. Тому перед своїми суддями він повстав досить пристойним.

Заговорив ксьондз.

– Слухай, Яворський, ти розумна й едукована людина, і тримати тебе тут чи страчувати буде жаль. Суд уже виніс свій вирок – і оголосить його завтра.

Мокрицький зробив паузу, маючи надію, що Мельхіседек поцікавиться своєю долею, але той далі мовчав, показуючи байдужість до його слів та до своєї долі. Офіціалу не залишалося нічого іншого, як продовжити:

– Тебе вирішили замурувати у твоїй камері.

Знову пауза. Жодна жилка не смикнулася на обличчі ігумена, він лише окинув оком присутніх. Мабуть, думав, що його посадять на палю або спалять живцем. Хоча ні, для нього пани мали б придумати щось особливе. Та бог з ними. Нарешті хоч якось вирішилася його доля і скінчиться це чекання.

Мельхіседек полегшено зітхнув.

Комендант з Мокрицьким переглянулися.

– Проте я думаю, що тобі можна було б надати ще одну можливість, тому ми й викликали тебе сюди, у наше вузьке коло.

– Унії не прийму, від справ своїх не відречуся, братів і товаришів не продам, – відразу попередив Мельхіседек.

– О небеса! – вигукнув, зриваючись з місця, комендант. – Ганьба на наші голови. Чому послухав я вас, офіціале, чому став іще говорити з цим схизматиком. Клянуся, смерть вже стоїть за його плечима й потягне скоро до пекла за його злодіяння. А щодо мене, то я ще б зв’язав його та наробив ран на тілі, щоб щурі живцем рвали його плоть!

– Стривайте, – зупинив його Мокрицький. – Ігумене, це остання твоя надія, ти і так вже настраждався за свою віру. Тебе ніхто не буде займати, твоя обитель і братія будуть служити в спокою та достатку, тільки зупинися, сиди собі тихо в монастирі та молися своєму Богу. Тільки сиди тихо.