Розділ 18

– То ти згодний з обвинуваченнями?

– Ти каєшся?

Мельхіседек подумав собі, що це навіть не окремі люди, а багатоголовий змій, єдиний організм.

Вловивши мить тиші, він голосно промовив:

– Робіть зі мною далі, що хочете, і не влаштовуйте судів фарисейських. Я стою тут перед вами сам і беззахисний. Ну ж бо, панове, сміливіше. Втім, на все воля Господа, і без Його волі і волос із голови не впаде. А якщо прийдеться життя віддати за віру батьків моїх, то я прийму цю смерть з насолодою.

Така промова приголомшила присутніх. Вони впівголоса заговорили один з одним. Ксьондз, що був усередині та звертався першим до Мельхіседека, звівся на ноги і рушив в обхід стола до ігумена.

– Диявол говорить твоїми вустами, Значко-Яворський. Стратити тебе ми могли вже сто разів, і причин для цього ще більше, проте зібралися тут, щоб послухати тебе, збагнути, яка це сила керує тобою, хто змушує їздити по селах та підбурювати хлопів до бунту, до непокори. Чи сам собі таке задумав, чи надоумив хто? А якщо тобі так цікаво, хто тебе буде судити, то я свого імені й сану не скриваю. Мене звуть офіціал Мокрицький. Отож, Значко-Яворський, розкажи нам, як допомагав гайдамакам, як закликав хлопів до ребелії, за чим їздив до Петербурга?

Ігумен ще більше зморщив чоло.

– Звісно, ви, панове, будете так казати – вам мій монастир, як і вся віра благочестива, як камінь у горлі. Дарма говорити. До бунту я ніколи не закликав, об’єднував лише людей навколо віри дідівської. І тим, кого ви з хати виганяли, кого били й мучили, я допомагав безкорисно, не питаючи, чи він хлоп, чи шляхтич, чи козак, милосердним був, як учив нас Господь.

Ксьондз знову сів.

– Істинно святі отці ще у старі часи казали, що диявол здатен являтися у будь-якому обличчі, що він може заспокоїти тебе солодкими речами, або залякувати, задурювати промовами палкими. Та, на щастя, ми терплячі. Ми звільнимо тебе, Значко-Яворський, від сатанинських лап, які міцно обіймають тебе.

– Себе краще звільніть, – була коротка відповідь.

– Бачу, наша бесіда буде безплідною. Гадаю, на сьогодні досить. Заберіть його назад у темницю, може, там він трохи охолоне, а то розпалився, ніби не перед судом, а перед збіговиськом хлопів. А з дня на день ви побачите, панове, ми виженемо диявола з тіла цього чоловіка. Порадимося зараз краще, як це зробити, – випадок, бачу, звичний.

Мельхіседека забрали.

Ігумена вели назад вже по іншій дорозі. Вартовий добре був навчений, що робити. Двері однієї з камер були відчинені – там колесували якусь жінку. Всюди було море крові, чулися страшні стогони. Вартовий зупинився. Ігумен поглянув на цю сцену – аж мороз пішов поза шкірою.

– Відьма. Диявола з неї виганяють. Та це ще квіточки. Там внизу такі машини…

Вони поволі пішли. Крокували темним коридором, вологе склепіння чітко відбивало їхні кроки. А звідусіль, навіть з-під землі чулися крики і стогони катованих. Коли дійшли до найтемнішого місця, вартовий приблизився, нахилився.

– Тут страшні речі робляться: я два місяці служу, а вже посивів. Посидиш трохи – сам побачиш. Звідси не виходять, а коли й випустять кого – то калікою. Страшне місце, гірше пекла. Та я вже тут звик, навіть подобається. Надивився стільки… Кожен арештант щось розкаже, багато цікавого розповідають, адже самому сидіти – нестерпно. Тож буде щось потрібно – ти кажи, не соромся.

Цей божевільний голос трохи вивів панотця з рівноваги, проте він тримав себе в руках.

– Ти, брате, також заходь частіше. Коли камінь який на душі лежати буде – поговоримо, і відразу легше стане.