Розділ 18

Ченці працювали щиро, відновлюючи монастир. Вони достоту не знали, де зараз війська, але їх це насправді мало цікавило – кесарю кесареве. Лише молитва і мирна праця, як і личить ченцям. Що ж до повстання коліїв, то ігумен разом із єпископом засудили кровопролиття, а разом з ними і чернеча братія.

Ця новина швидко розійшлася по краю…

Брама у монастирі була відчинена – ченцям боятися нікого. Вранішня мряка тільки-тільки почала підійматися над деревами, коли за брамою почувся тупіт кінських копит і скоро десятки вершників влетіли всередину. Ченці покидали свою роботу і почали гуртуватися біля церкви, а тут уже гайдамаки швидко взяли їх у своє коло.

Попереду був Лусконіг, він підійшов до одного з дияконів.

– Скажи мені, дияконе, чи з доброї волі, чи з примусу ви відреклися від коліїв?

Той сміливо поглянув отаманові в очі.

– Ви вояки, бунтарі, кров проливаєте. А ми послушники, служимо Господу і все мирське нам чуже. А тим більше війна братовбивча.

Диякон опустив очі.

– Це ігумен Мельхіседек вас надоумив?

– Панотець хворий. Він не в силах більше керувати монастирем.

Лусконіг зашипів:

– А ви й раді тому! Невже ти, дияконе, з кого ляхи-католики шкуру не раз дерли, називаєш тих поганців братами? Ми ж усі гуртом ставали за віру, за правду, за волю й життя народне. Чому ви тепер відвернулися від нашого діла святого?

Кіндрат зазирнув ченцю у очі. Той відповів:

– Не треба кров лити. Не треба війни. Тепер можна домовитися – нам допоможе царський уряд.

На ці слова Лусконіг скипів:

– Домовитися?! Чому ж ви з ними не домовлялися раніше?! Тепер, коли повстав увесь народ, коли ляхи на колінах, – домовлятися?! Вірити брехливим панам, які стільки мучили нас і брехали нам? Ну що ж, коли у вас така надія велика на царицю – то братайтеся з москалями, а ми собі своєю дорогою підемо. А раз ви такі добрі й терплячі, подивимося, чи зможете мені вибачити.

– Що вибачити? – не зрозумів диякон.

Проте Лусконіг йому не відповів, а натомість віддав наказ:

– Бийте їх, брати! Вони зрадили нас. Вони не з нами, а отже – наші вороги.

Слуги Божі ще й не встигли отямитися, як гайдамаки кинулися на них, почали бити мушкетними прикладами й нагайками, нишпорити по келіях, шукаючи доказів зради, перевертаючи все догори дриґом. Почувся лемент.