Розділ 18

– Добре вчіть вражих синів, аби затямили козацьку науку! – кричав Лусконіг, тихо ж віддав інший наказ: – Обшукайте добре все навколо. Грамоти, листи, гроші. Все волочіть сюди, воно нам зможе знадобитися…

Лампада, яка досі хоч трохи освітлювала вузьку камеру, згасла, і арештований ігумен опинився у густій темряві. Він лежав на соломі, якої накидали на глиняну підлогу і від якої тхнуло цвіллю. Цвіллю тут тхнуло все. Жодного віконця у камері не було, вона розміщена у самому нижньому підвалі темниці і ввійти сюди можна було тільки через важкі ковані двері.

– Ввійти через двері, а вийти? Мабуть, сама душа тільки звідси вилетить, а грішне тіло слуги винесуть і у кращому випадку десь зариють, – мовив про себе в’язень.

Щоб не збожеволіти, ігумен читав уголос псалми, яких багато знав напам’ять. Коли він досхочу намолився та поспівав, йому ніби стало легше й він почав розмірковувати про свою долю. Тут, у темниці, йому вже було якось спокійніше, ігумен вже навіть звикся із думкою, що скоро, мабуть, прийде по нього невблаганна смерть. А може, й ні – тільки Богу відомо. Принаймні допомоги чекати немає звідки. Одне зрозуміло: що його захоплення було сплановане наперед і що якісь великі персони зацікавилися його особою.

Це була чиясь гра. Що вони хочуть? Католицьке й уніатське духовенство хоче перетягти його до себе. Вони не зупиняться ні перед чим. Це буде важкий путь. Про те, що зламається, думати навіть не хотів. Що з ним зроблять пани, якщо не піде у них на поводу? Мабуть, жорстоко стратять, щоб була іншим наука. Проте, ще не відомо, як все повернеться. Зараз король з москалями, з одного боку, та шляхта – з другого, грають м’язами, показують силу. Вони заграють з турками й прусаками, москалі в свою чергу тиснуть на них, взявши за привід, як за іграшку, православну віру. Якщо дійде до відкритої війни, то він, ігумен, – небіжчик. Якщо ні – то, можливо, його не стратять, а будуть тримати як заручника, щоб мати, чим торгуватися. Одне слово, хоч би як там було, а треба твердо триматися свого. Головне було не зламатися і достойно зустріти свою кару. Він так вирішив уже давно.

Думаючи про це, ігумен почув, як двері зі скрипом відчинилися, як порозбігалися великі пацюки при виді світла. Мельхіседек і сам примружився, дивлячись на лампаду, з якою прийшов чоловік.

– Ходи.

Ігумен встав і пішов до виходу.

У просторому кабінеті його вже чекали. Це були ксьондзи та деякі урядовці. Вони широко розсілися за столами так, що ігумен залишився стояти посередині. Яскраве сонячне світло ніби пекло очі, а свіже повітря п’янило. За ці кілька днів ігумену додалося чимало сивого волосся, нові зморшки розпороли чоло. Проте погляд залишився той самий.

– То ось як виглядає славний Мельхіседек, король схизматиків. Багато про тебе чув, та бачу вперше. Ну, що хочеш сказати нам, тобі було дано час подумати.

Ігумен подивився на ксьондза, що сидів у центрі.

– Я не знаю пана, і не розумію, чого мене сюди привели. Я посланець до сейму, на мене напали, забрали документи і особисте майно. Якщо це арешт і суд, то повідомте мені свої імена та злочин, у якому мене звинувачують.

Йому тут же відповів ксьондз збоку:

– Ми колегія зі справ святої інквізиції. Тебе звинувачено в бунті та в розповсюдженні схизми.

Ігумен не встиг нічого відповісти, як з іншого кінця налетів інший:

– Крім того ти вчинив державну зраду.

– Ти зрадив вітчизну.

– Ти шпигував для цариці.

Присутні говорили зі всіх кінців по черзі, ніби доповнюючи один одного. Це робилося навмисне, щоб вплинути на арештанта, щоб він розгубився, щоб почувся безпомічним перед цією комісією. Старий фокус.

Ігумен мовчав, лише спідлоба дивився на них.