Розділ 9

По паузі заговорив кошовий, тільки він досі залишався незворушним. Він згорнув грамоту і передав назад Максимові.

– Гарно все це. Та я лише одного не можу збагнути: коли цариця хоче, щоб ми допомогли вам, то чому вона не передасть свого наказу через когось із своїх офіцерів, а через простого ченця. Дивно якось все це, щоб не вийшло халепи.

– На то у вас, батьку, і голова сива – думайте.

– Що ж, подумаємо, порадимося, а ти, Максиме, іди відпочивай, повечеряй, а завтра ми дамо тобі відповідь.

Залізняк підвівся, тримаючи свою скриньку, оглянув присутніх.

– Іду. Хто зі мною?

Мить мовчання, а тоді заговорив Семен Печений:

– А що, панове, ви тут думайте, а я вже надумав.

Він підвівся й став поруч із Залізняком. За ним ще кілька молодих старшин. Решта сиділи мовчки. Кошовий вовком дивився на Печеного.

– Ну що ж, ідіть, вільному воля. Тільки там серед сіроми язики дуже не розпускайте. Чи, може, ти, Семене, чорну раду задумав учинити, може, мою булаву хочеш. Ось вона – бери, – Калнишевський кивнув на свою булаву, що лежала на столі перед ним.

Печений образився:

– Не бійся, отамане, у мене вуса довгі, а язик короткий. І булави мені твоєї не треба: маю шаблю, а булава хіба мулятиме. Ходімо, брати.

Коли вони вийшли, кошовий оглянув присутніх. Залишилися тільки віддані йому люди.

– Усе бачили й чули?

Старшини мовчали, залишаючи останнє рішення за кошовим.

– Тоді послухайте, що казатиму, і говоріть, чи згодні. Зробимо так: зараз кожен підете по своїх куренях і строго наказуйте сіромі і носа з Січі не висувати. А завтра розходимося по уходах, зимівниках і паланках ніби у справах. Голота побачить, що нас нема, і посуне за Максимом. І чорт з ними. А заможні побояться й залишаться.

Старшини закивали головами.

– Далі. Кожен з нас мусить за свій кошт відправити повстанцям валку зі всім необхідним. З казни брати не маємо права: в Петербурзі швидше взнають ніж валка до границі доїде. А гайдамакам допомогти треба, а то ще, чого доброго, наша голота збунтується, що ми кинули братів напризволяще.

Знову старшини закивали головами. Кошовий трохи помовчав.

– Муляє мені якось вся ця пригода, смердить. Чомусь здається мені, що хтось задумав якусь гру – велику й страшну. І щоби, боронь Боже, наше Запоріжжя не змела та буря, яку хтось роздуває.