Розділ 9

– А ще, на додаток до моїх слів, у мене є ось що.

Залізняк витяг із торби скриньку і поставив на стіл перед старшинами. Вони почали сунути її один до одного, аж доки не пересунули на протилежний кінець, де сидів кошовий.

– Що тут? – запитав Калнишевський.

– Грамота цариці.

Залізняк мовив тихо, але його слова справили таке враження, ніби грім з неба вдарив.

– Звідки вона у вас? – не торкаючись до скриньки, запитав кошовий.

– Ченці знайшли в сховку, – ухильно відповів Залізняк, не хотячи брехати запорожцям, але й правди не бажаючи говорити.

Кошовий витяг зі скриньки згорток, обмотаний шовком. Розгорнув обережно.

– Запаліть свічки: щось темно стало, – наказав.

Хтось із старшин швидко виконав. Раптом грамота золотим блиском відбила світло свічок. Старшини поприсувалися, любуючись на таке диво. Грамота була чудернацько зроблена: немов написана золотим чорнилом, що яскраво відбивалося від свічок, а навколо письмена було хитро зроблене обрамлення – дивної краси робота.

– Вели, батьку, читати грамоту, – сказав Залізняк урочисто.

– Читай, пане писарю.

Проте генеральний писар, що сидів по праву руку від кошового, не міг відвести очей.

– Оце так-так. Скільки живу і бачив різних бумаг, але такого дива ще на бачив. Тонка робота і не один місяць роблена. А грошей пішло…

– Тобі, пане писарю, читати було велено, – нагадав кошовий. Генеральний писар прочистив горло й почав:

– «Мы, Божьей милостью императрица Екатерина – ко всем казакам, старшинам, священнослужителям и ко всей монастырской братии и ко всему народу малороссийскому земель коронных тогобочных польских.

Настал час выбиваться из тяжелой неволи, освобождаться от ярма и гнета, которые вы терпели до сих пор от своих панов латынян. Бог с высокого неба увидел вашу неволю, услышал ваши рыдания в этой мирской юдоли и послал вам защитников, которые отомстят за ваши страдания. Прибывайте к тем, кто сделает вас свободными, наделит правами и вольностями. Верьте им и помогайте, а Господь услышит ваши молитвы.

Берите оружие, кто какое может, и идите к ним, и поднимайтесь против мучителей своих, и пусть Бог благословит вашу победу, и вы станете вольными панами на своей земле».

Залізняк уважно спостерігав за тим, як читає писар. Той ніби не зауважив, що останній абзац трохи відрізняється від попередніх. Слова і літери в ньому трохи незграбні й більші. Тільки самому Максимові та ще кільком його вірним побратимам було відомо, що цей абзац дописувався вже в Мотронинському монастирі, а там майстра такого рівня не знайшлося. Їх всього було кілька на всю імперію. Проте всі сходилися на думці, що і текст і виконання вийшли такі, як треба.

– Ну, панове, що скажете? – обвів поглядом присутніх Максим.