Розділ «XVIII»

Три долі

Округи нас дi­ялось, чу­лось, ве­ло­ся. Що ра­до­щiв, а що жур­би зва­жа­ли ми збо­ку; скiльки по­же­ни­лось на се­лi, за­мiж по­ви­хо­ди­ло, на­ро­ди­ло­ся, вмер­ло; як ра­до­щi промина­ли­ i жур­ба вти­ха­ла, як од­но по дру­го­му нас­та­ва­ло усе но­ве у лю­дей, - ми ж усе жи­ли своєю ста­рою ту­гою.

Батько усе хо­див по до­ро­гах i вер­тав­ся си­вi­ший та по­хмурнiшнй; ма­тiї усе смут­нi­ла i сла­бi­ша­ла. Од Кат­рi вiс­тi бу­ли рiд­ко, та й то не­ши­ро­кi. От­се бу­ло нап­ро­сить ма­ти свя­ще­ни­ка, щоб ту­ди на­пи­сав та спи­тав про здо­ров'я й жит­тя, то й од­пи­ше Кат­ря на три лис­ти од­ним лис­точ­ком своїм: "Здо­ро­ва, - на­пи­ше, - жи­ву, бо­гу мо­лю­ся за свої грi­хи i за ва­шi".

Скiльки-то слiз ви­ли­ва­ло­ся ма­ту­си­них, слу­ха­ючи, а опi­сля зга­ду­ючи, скiльки бла­га­ло­ся бла­гос­ло­вен­ня! У Мару­синiй ха­тi ще гiр­ше по­ве­ло­ся: що да­лi, Чай­чен­ко зов­сiм до­му од­бив­ся сво­го. Шин­кар­ка ним так за­ору­ду­ва­ла, що вiн у неї пiд ти­ном шин­ко­вим днює й но­чує, а щоб шин­кар не мав на йо­го приз­ри (бо рев­ни­вий шин­кар був), то пот­ро­ху по­чав Чай­чен­ко й пи­ти. Ба­чи­ли вже йо­го й п'яно­го лю­ди, а не­дур­но те ж ка­жуть: що в тве­ре­зо­го на умi, те в п'яно­го ка язи­цi, - вiн не всте­рiг­ся, мирк­нув там якесь сло­во чи дру­ге до шин­кар­ки, хтось цi­ка­вий пiд­хо­пив та розс­ла­вив по се­лу, - от i по­го­вiр став не­доб­рий. То­дi всi до Ма­ру­сi мо­ло­ди­цi з пи­тан­ням та з жа­ло­ща­ми, усi ста­рi ба­би з ра­да­ми та з нау­кою; тiльки Ма­ру­ся на усi пи­тан­ня i жа­лiн­ня, i на ра­ди усi: "Вiн ме­нi доб­рий i лю­бий; я йо­го над усе в свi­тi ша­ную". I жа­лiб­ни­цi, i по­рад­ни­цi об­ра­зи­ли­ся, - по­ки­ну­ли Ма­ру­сю: не­хай же тер­пить, ко­ли та­ка! Нiх­то й од­вi­да­ти не од­вi­дає.

Тiльки й хо­ди­ли до неї, що ма­ти да я; ми - час­тенько.

Одного ра­зу пiд­ход­жу го­ро­ду стеж­кою до ха­ти, - се бу­ло у свя­то, - аж дзвiн­кий ре­гiт та­кий чу­ти, що так i розко­чується. Гос­тi в неї якiсь?

Доходжу, ус­ту­паю. За сто­лом си­дять Ма­ру­ся i Чай­чен­ко, i гос­тi - мо­ло­ди­ця i чо­ло­вiк. Що то вже за мо­ло­ди­ця бу­ла кра­со­ви­ця! Я її за­раз пiз­на­ла, хоч нi­ко­ли не ба­чи­ла. Бу­ла чор­ня­ва, в рум'янцях, бi­ло­ли­ця, ус­та чер­во­нi смi­ються, очi ра­дiс­нi, уб­ра­на свiт­ло: зма­лю­ва­ти б та­ку та ди­ви­тись, не впус­ка­ючи з очей, та са­мо­му всмi­ха­тись на ту кра­су смiли­ву та ве­се­лу. Тiльки отi бро­ви її ви­со­кi i зро­ще­нi в'юнкою чор­ною га­дюч­кою на чо­лi бi­ло­му чор­нi­ли, - щось не­доб­ре вi­щу­ва­ли. По­руч з мо­ло­ди­цею, од вiк­на у за­тiн­ку, си­дiв чо­ловiк пле­чис­тий, при­зем­ку­ва­тий, з чор­ним ще­ти­няс­тим усом; чор­не во­лос­ся по­си­вi­ло в йо­го кос­ма­ми; од лi­во­го вис­ка вiн чор­ня­вий як грак; а з ви­ду ди­вив­ся вiн спiд­ло­ба, або збо­ку, на­че ко­го пiдг­лед­жу­вав зли­ми очи­ма своїми, i Ма­ру­ся, по­час­ту­вав­ши усiх, одiй­шла; я в неї i пи­таю:

- Хто се в вас, Ма­ру­се?

- Шинкар iз жiн­кою.

- Чи дав­но се хо­дять во­ни до вас?

- Се упер­ше прий­шли сьогод­нi.

- Як се зду­ма­ли во­ни?

- Та шин­кар схо­тiв не­од­мiн­не до нас.

- Чого то?

- Каже, ме­не за­ба­чи­ти.

- А ти ж до їх пi­деш?

- Та ще не знаю, Якiв ще не ка­зав нi­чо­го; як Якiв ме­нi ска­же.

Спокiйна со­бi, лю­ба - от на­че во­на без жод­ної дум­ки важ­кої по квiт­час­то­му по­лю про­ход­жає ве­чо­ром ти­хим та теп­лим.

Чайченко си­дiв iз гiстьми ду­же смут­ний, зiт­хав час­то; шин­кар пог­ля­дав на йо­го - не­лас­ка­вий був пог­ляд той: не­наче яка iск­ра спа­ху­ва­ла з чор­но­го йо­го ока… Шин­кар­ка усе всмi­ха­ла­ся.

- Нащо п'єш ба­га­то, не пий! - озва­лась во­на до шин­ка­ря (а вiн чар­ку за чар­кою ви­пи­вав).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три долі» автора Вовчок Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XVIII“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи