Розділ IX Дні й ночі в Лемберзі

— Та мій же!

— Це я зрозумів. Я запитую ваше ім’я.

— Мене звати Антоніо Массарі, і я дуже прошу дати мені можливість пройти, інакше просто приберу вас зі свого шляху, — загрозливо мовив той, кладучи руку на ефес своєї ск’явони, що висіла в нього на поясі.

— Стривайте, — примирливо мовив Казимир, — якщо ви той самий Антоніо Массарі, консул Венеції, тоді я знайшов того, кого шукав.

— Можете повірити, іншого з таким іменем та іншого консула республіки Святого Марка в цьому місті немає, — дещо іронічно відповів чоловік.

— Чудово. В мене для вас новини про вашого брата, — сказав найманець.

Массарі раптом озирнувся довкола себе так, як це нещодавно робив Орест.

— Давайте зайдемо досередини, — запросив він Казимира, — Гальшко, принеси гостеві чогось поїсти й випити.

Дівчина невдоволено хмикнула, а чоловіки піднялися на другий поверх, де консул мав свій кабінет. Тут було доволі затишно, хоч і тісно. На полицях стояло декілька книг та лежали згорнуті сувої, очевидно, це були географічні карти. Почулася гра сурмача з вежі на ратуші. Була шоста година вечора.

Сівши один навпроти одного, консул і найманець трохи помовчали. Щойно служниця, поставивши на стіл частунок, вийшла за двері, Массарі заговорив першим:

— Скажіть, як вас звати, добродію, та що вам відомо про Джованні.

— Моє ім’я Казимир, ваша милосте. Я на службі в маєтку Сененських.

— Це той Богом забутий замок? — вирвалось у консула, — даруйте мені... Продовжуйте, будь ласка.

— На жаль, новини мої сумні. Ваш брат, Джованні Массарі, загинув неподалік того замку...

Консул опустив голову й сперся чолом на руку. Тільки тепер Казимир зміг добре його розгледіти. Це був широкоплечий чоловік з гарним мужнім обличчям. Такі обличчя часто малюють, коли зображають апостолів або якихось воїнів-святих. Невелике вольове підборіддя, худі щоки, рівний ніс і глибокі очі.

— Його вбили? — раптом запитав венецієць, і Казимира це питання пронизало наскрізь.

— Так... убили, — непевно відповів він, — я був поруч в його останній час.

— Хто це зробив?

— Якщо я скажу, ви не повірите.

— Чому ж?