Розділ IX Дні й ночі в Лемберзі

— Чого ти витріщаєшся? — не витримав Орест.

— Не впізнаю тебе.

— Десять років минуло. Люди змінюються.

— Але ж ідеться також і про гроші.

— Які гроші?

— Пані Сененська добре заплатить цим людям.

— А мені що від того?.. Хоча, стривай... Твоя пані Сененська може заплатити й тому, хто збере для тебе підходящий загін, так?

Тепер вже від душі розреготався Казимир.

— Я знав, що горбатого могила справить! Агов, дівко! Принеси нам ще вина! — вигукнув він.

— Тут не прийнято так гукати, бовдуре.

— Йди до біса, пане уряднику.

Орест подав дівчині умовний знак, і та миттю принесла їй глек з добрим бургундським.

— Бачу, тебе тут добре знають, — не без заздрощів сказав Казимир.

Орест кивнув.

— Більш того. Я можу тут їсти й пити задарма.

Найманець ледь не вдавився шматком сиру, який щойно запхнув собі до писка, а тому, вирячивши очі, мусив відкашлятись. Коли його потуги минули, то помітив, що до Ореста за цей час підійшов статечний чоловік у дорогому грецькому одязі, і той шанобливо підвівся. Поки вони віталися, Казимир встиг привести себе до ладу.

Грек подивився на нього приязно з ледь помітною усмішкою, що затаїлася в його чорній з сивиною бороді.

— Розкажи, хто цей чоловік навпроти, Оресте, — звернувся він до урядника.

— Це... це мій брат... — трохи запнувшись, збрехав той.

— Он як! — зрадів чорнобородий, — не знав, що ти маєш брата, але така несподіванка справляє мені приємність.