Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

Спершу ім’я назву я своє, що і ви

Його добре знали...[5]

Гомер. «Одіссея»

З-над Вісли потягнуло прохолодою. Свіжий подих вітру пробивався до напівтемних затхлих покоїв крізь відчинені вікна, плутаючись і тріпочучи в довгих шовкових шторах, мов зграї птахів у сітях. Було досить пізно, але всередині ніхто не запалював свічок.

З глибини кімнати почулося чиєсь болісне зітхання, а потім кволі обережні кроки. Поступово звідти вийшов худий високий чоловік, що з усіх сил намагався триматися рівно. Вдавалося це йому ціною гострого болю в спині. Пройти з одного краю покоїв до іншого було несамовитою мукою. Чоловік ішов повільно, чередуючи кроки так, мовби ноги мав свинцеві. При цьому, послуговувався міцним різьбленим ціпком, що вдарявся час від часу в кам’яну підлогу.

— Доброго вечора, ваша величносте, — простір кімнати прорізав чийсь голос.

Кроки й удари ціпка стихли.

— Хто тут? — стривожено запитав король.

З протилежного кута вийшов невідомий у довгому плащі. Навіть у сутінках можна було розгледіти його моторошне обличчя, що нагадувало обтягнутий шкірою череп. За поясом незнайомець мав шаблю без піхов.

— Я той, з ким зустрічі не оминути, — відповів він.

В сутінках відчулось, як монарх стрепенувся.

— Хто... хто пустив тебе сюди? — кволо вигукнув король, і в голосі його звучало більше відчаю, ніж гніву.

Виходить, найкраща вавельська сторожа із загартованих та відданих вояків не здатна його вберегти.

— Візьміть себе в руки, ваша королівська милосте, — спокійно проговорив гість, — не треба кричати... Тим більше, що в світі не знайдеться такої сили, яка б мене стримала. Ваші охоронці ні в чому не винні.

Король Речі Посполитої Сігізмунд II Август раптом відчув, що цей чоловік дивним чином має над ним владу і будь-що заперечувати йому немає жодного змісту. Монархові навіть здалося, що якби той наказав йому вистрибнути з вежі, то заледве чи король знайшов би сили опиратись наказові.

— Що тобі потрібно? — запитав Сігізмунд Август і тієї ж миті зрозумів, як сильно боїться відповіді.

— Твій час настав, — металевим голосом сказав незнайомець, зробивши до нього широкий упевнений крок.

— Стривай, — благально вимовив король і виставив перед собою руку.