Розділ IX Дні й ночі в Лемберзі

— Авжеж, я мав честь познайомитися з вами сьогодні вдень, — відповів найманець.

— A-а... це ви, Казимире...

— Бачу, приходите остаточно до тями, пане Массарі... Дозвольте, тепер я вас віднесу до вашого дому.

— Від сьогодні це й ваш дім, — сказав венецієць і одразу ж закричав від болю, щойно найманець спробував завдати його собі на плечі.

— Господь терпів... — важко промовив Казимир, бо консул виявився несподівано важким, — і ви, ваша милосте, терпіть.

З цими словами він разом зі своєю ношею подалися вбік міської брами.

В будинку їх з жахом на обличчі зустріла служниця. Ще більшого жаху її обличчя набуло, коли вона впізнала в чоловікові, який приніс на собі її господаря, волоцюгу Казимира.

— Мати Божа, що сталося? — заголосила вона, з недовірою дивлячись на найманця.

— Господаря вжалила бджола, — відповів той, кладучи консула на канапу.

— Бджола? Які ще серед ночі бджоли? — Гальшка витріщила свої гарні зелені очі.

— В тому той річ, дівко! Хіба не бачиш? Він поранений. Хутчій за лікарем! — підвищив голос найманець.

— Роби, як він каже. Лікар мені не завадить, — підтвердив консул, в якого знову почало темніти перед очима.

Лікар з’явився за годину. Увесь цей час Казимир, як міг, допомагав пораненому. Сяк-так перев’язав йому рану, поїв вином, витирав з обличчя піт.

Побачивши найманця, лікар остовпів.

— Казимире? Це ви? — промовив він.

— Якщо ви — Домінік Гепнер, то я справді той, кого ви називаєте Казимиром, — усміхнувся той, який також упізнав давнього знайомого.

Років десять тому, під час облоги Львова, саме Гепнер, якого тоді називали Людвисарем, виготовив гігантську гармату, що вбила всю нечисть під стінами міста...

— Панове, для своїх теревенів знайдіть інший час! — вигукнула раптом Гальшка.

Лікар опам’ятався й кинувся до роботи. Куля від мушкету застрягла в тілі бідолахи консула, й тому довелося терпіти несамовитий біль, доки Домінікові за допомогою Казимира вдалося її звідти дістати. Після цього рану припекли й туго перев’язали. Знеможений Массарі врешті чи то заснув, чи то втратив свідомість, і тоді чоловіки повернулися до своєї розмови.

— Що занесло вас знову до Лемберга? — запитав найманця Гепнер, витираючи свої закривавлені інструменти.