Розділ XI Кам’яниця консула Венеції

Кам’яниця консула Венеції

Порожній сад і я, і слушна мить

Отрута є, рука не затремтить.[54]

В. Шекспір. Гамлет

Розчервоніла пані Вовчухівська вже з півгодини гамселила в двері невеликого помешкання неподалік жидівської дільниці. Правиця її, люто затиснута в кулак, вже розпухла, однак пані Вовчухівська не зважала навіть на біль. Ця знана у Львові й поза Львовом перекупка з Личакова понад усе хотіла бачити того, хто перебував зараз всередині. Грюкаючи в двері, жінка промовляла двома голосами, одним гучно, а іншим стиха, наче насправді тут було дві пані Вовчухівських, а не одна:

— Брате Гвідо, майте Бога в серці, відчиніть! — заклинала вона голосно.

— А бодай би тебе, францо, дідько лисий вхопив, — одразу ж після того промовила вона собі під ніс.

— Знаю, що пан всередині, тільки ж не признається, — промовила перша пані Вовчухівсьій.

— Най би тобі срака по шву розійшлася, як на ній сидиш і не рипаєшся, — просичала друга.

— Людоньки! Та де ж то личить так людині духовній від християн ховатися? — голосила перша.

— А щоб тобі пси марша грали, скурвій ти сину, — одразу ж додала друга.

Здавалось, ця вистава під дверима брата Гвідо могла продовжуватись безкінечно, тим більше, що довкола вже почали збиратися глядачі, які своєю присутністю неабияк заохочували голосисту перекупку, проте всередині помешкання врешті почулися важкі човгаючі кроки. Пані Вовчухівська не без жалю замовкла.

Почулося, як було знято засув, і двері поволі відчинилися. Брат Гвідо повстав на порозі в одягнутій задом наперед сутані, сяк-так підперезаній поясом. Залишки волосся на його голові стирчали в різні боки, а обличчя було спухле від сну.

— Йой, мамцю! — сплеснула в долоні пані Вовчухівська, — що ся з вами стало, брате Гвідо?

Втім щойно монах відкрив писок, аби привітатися, як ця добродійка одразу все збагнула. До неї долетів такий перегарний сопух, що ледь не звалив її з ніг. Видно, вчора брат Гвідо дещо перебрав.

— Дозволите зайти? — затуливши носа, поцікавилась вона.

— Хвильку... — відповів той і знову кинувся досередини.

Він хутко минув зачовгану кімнату і відчинив двері комірчини.

Всередині було на диво охайно й чисто. В кутку стояла колиска, в якій сидячи бавилася маленька Франциска. Гвідо зітхнув з полегшенням.