Розділ VII Нічна партія в шахи

Нічна партія в шахи

— Хто ти?

— Я смерть

— Ти прийшов за мною?

— Я вже давно йду за тобою

І. Бергман. Сьома печать

Двоє сильних коней заледве тягли велетенський віз, на якому лежали щільно складені дрова. Лісоруб, тримаючи віжки, час від часу позирав назад, спостерігаючи за чоловіком, що сидів у нього за спиною, вхопившись обома руками за сосновий стовбур. Шкіру на руках мав здерту й скривавлену.

До Поморян лишалося не більше милі. Вже невдовзі вони опинилися неподалік маєтку Сененських.

Тут віз зупинився, і чоловік з пораненими руками скочив на землю.

— Служиш там? — запитав лісоруб, кивнувши вбік замку.

— Служу, — понуро відповів Казимир, — дякую, що підвіз.

— Пусте, — сказав той і цьвохнув батогом, — не на горбу ж тебе ніс... Бувай.

Поява Казимира в замку спричинила справжній переполох. Очевидно, вартові, які повернулися тоді з лісу без нього, розповіли, що він загинув, тому вся челядь дивилася на нього, як на воскреслого мерця. Зрештою, вигляд у нього й справді був не найкращий: схудлий, очі збільшені, весь у лахмітті.

Замкові вартові, які так ганебно покинули його сам на сам зі стридами, опускали погляд, коли він проходив повз них, і боялися помсти. Втім Казимирові було на них плювати. Принаймні зараз... Найперше, він подався до кухні, де з’їв одразу пів паляниці свіжого хліба, запиваючи його житнім квасом, а потім накинувся на баняк із кашею й миттю його спустошив. Після цього, Казимир проковтнув ще кілька кнедлів, і лише коли йому піднесли кухоль меду, випив усе до дна й заспокоївся. Такого звірячого голоду він ще в житті не відчував, та й кухарки, які за своє житті обслужили в цьому замку не один десяток банкетів, спостерігали таку ненаситність вперше.

З кухні Казимир попрямував до своїх покоїв у замку. Кімната була прибрана, на столі стояв глек з холодною водою і тарілка з ягодами. В скриню йому поклали чистий свіжий одяг. Кілька хвилин чоловік стояв на місці, не в змозі оговтатись від зворушення. Невдовзі зайшла служниця і повідомила, що пані Сененська була б рада бачити його сьогодні ввечері. Відповівши згодою, Казимир простягся на ліжку й міцно заснув.

Прокинувся він, коли надворі вже стемніло. Швидко вмився й одягнув своє нове вбрання. За кілька хвилин чоловік був у замковій вітальні, де на нього нетерпляче чекала Агата. Її кузина Йоанна також знаходилась тут, щоправда, нерухомо сиділа у велетенському кріслі, а тому Казимир не одразу її помітив.

Господиня замку ступила йому назустріч і простягнула руку для поцілунку.

— Раді вашому поверненню, пане Казимире, — промовила вона, — зізнатися, ми вже не сподівались побачити вас знову...

— По щирості, я й сам у це не вірив, ваша милосте, — усміхнувся той.