Розділ V Демони лісу

— То ось що ви мали на увазі, ваша милосте, говорячи про «дивні речі», які відбуваються в околицях? — запитав він у неї.

Агата мовчки кивнула.

— І ви гадаєте, цих десятьох звабили лісові мавки? — звернувся він вже до війта.

При згадці про мавок той поглянув на нього так перелякано, що Казимир ледве стримав сміх.

— Не знаю, вашмосць, мавки чи інша яка нечисть, — тут він перехрестився, — але коїться таке вже доволі давно, і селяни налякані.

— Як на мене все значно простіше, добродію: у ваших лісах завелася добряча зграя розбійників. Або ж усі, хто зник, зробили це з власної волі... — припустив найманець.

— Такого не може бути.

— Отже розбійники.

— Гм...

— Думаю, якщо довколишніми лісами прогуляється добре озброєний загін замкової сторожі, то хутко познаходить усіх цих ваших «мавок»! — Казимир більше не міг стримати реготу. Тим більше, що великі вуха війта досить кумедно зарухались.

Нареготавшись удосталь, він одразу ж перепросив за це господиню. Втім Агата встигла добряче розсердитись.

— Думаю, ви, Казимире, чудово це зробите, — різко мовила вона, — ключі від арсеналу отримаєте ще сьогодні.

Після цього вона знаком дала зрозуміти, що розмову закінчено. Найманець шанобливо вклонився і вийшов із зали.

Прямуючи до казарми сторожі, він подумки лаяв себе останніми словами за свою нестриманість. Це ж треба було розреготатись, як останній йолоп!.. Мов несповна розуму пришелепкуватий блазень десь на міському торговиську!.. Ех! Тепер лишається тільки виконати, як слід, завдання пані Сененської і довести, що він гідний її довіри.

З такими думками найманець прочинив двері замкової казарми. Всередині панувала задуха і смерділо людським потом. Поміж лавками та лежанками за чималим столом сиділи з десяток чоловіків і азартно грали в кості. Щойно Казимир постав на порозі, погляди присутніх в одну мить звернулися до нього.

— Добридень, панове, — привітався гість і навіть злегка вклонився.

Відповіді не було. Замкові вояки й далі дивились на нього, чекаючи, коли той повідомить чого сюди приперся.

— Є робота для вас, добродії, — вимовив Казимир.

— Та невже? — спокійно перепитав хтось і одразу сплюнув.

— Наказ пані Сененської, — врочисто мовив прибулий.