Розділ V Демони лісу

— Ось тобі ще, — прохрипів Казимир, ставши на коліна і вже вдарив, прицілившись, як слід, — виконую твою волю... Ось для певності... Хай знайдуть тебе мертвим і більше не мучать...

Тоді, несподівано для себе, найманець відчув, як з очей його потекли сльози.

— Прощавайте, Массарі, — прошепотів він, — і пробачте, заради Бога...

Казимир скочив на ноги й кинувся до виходу. Денне світло боляче різонуло очі, а від свіжого лісового повітря запаморочилось в голові. Ззовні справді ніхто печеру не стеріг, однак звідкись здалеку чулися звуки, схожі на рикання звірів. Слід було тікати, але його знесиленого швидко наздоженуть...

Раптом, Казимир відчув, як його ноги поволі вгрузають у м’який лісовий грунт. Нахилившись, він просунув руку поміж торішнє листя і шар опалої хвої. Його пальці потрапили в легкий і сухий торф...

Найманець хижо зареготав і кинувся назад до печери. Тут він вихопив з-під казана, в якому досі спочивав людоїд, чималу вогняну головешку й знову вискочив назовні. Суха торф’яна земля спалахнула в одну мить.

— Ось вам, тварюки, — промовив Казимир і щодуху подався геть з цього місця.