Розділ V Демони лісу

— Пане Массарі, заради Бога... Перегризіть цю проклятущу мотузку на моїх руках. Як тільки руки будуть вільні, я одразу ж звільню вас.

— І що тоді? — понуро перепитав венецієць.

— Звісна річ, втечемо, — Казимира все більше дратував його тон.

— Ви можливо й втечете. А я? Бачили ви колись, щоб хтось тікав, не маючи ніг?..

— Клянуся, Массарі, я вас не залишу.

— Е, ні... Мені інше потрібно.

— Що?

Венецієць глибоко й гірко зітхнув.

— Навпаки, — промовив він ще тихіше, аніж було потрібно, — отут мене й лишіть, але позбавте життя...

— Я не почув, — нервово відповів Казимир, — але, чорт із вами, я на все згоден. Обіцяю!..

— Гаразд, — сказав Массарі й обережно присунувся до нього, — спробую.

Наступної миті, зуби венеційця зімкнулись на Казимировому пальці.

— Курва! — вилаявся найманець.

— Даруйте, — перепросив той і сплюнув.

За мить, Массарі знову взявся гризти. Він ще кілька разів випадково вкусив Казимира, але той у відповідь тільки глухо гарчав і вже навіть не лаявся.

Минула година, а може й дві, оскільки час в цій печері протікав поза людськими чуттями. Найманець гадки не мав, чи досяг Массарі хоч якогось успіху. Мотузка й далі міцно стискала руки і, здавалось, протиснувши плоть, вп’ялася йому в самісіньку кістку.

Стрид несподівано повернувся і, ставши до них спиною, почав поратися біля казана. Казимир з жахом уявив, як його і Массарі ці потвори опускають в киплячу воду і гигикають, бачачи, як ті корчаться з болю. Відчай і злість раптом накотилися на нього новою хвилею, змусивши зібрати докупи залишки сил. Найманець стиснув кулаки, вже не відчуваючи, як різкий пекучий біль пронизав зап’ястя. Мотузка, однак, не відпускала.

— Зробив усе, що міг, — прошепотів Массарі.

— Господи чи дияволе, допоможіть мені, — процідив крізь зуби Казимир і втиснув нігті ще глибше собі в долоні.

Невідомо, хто втрутився й допоміг, але тієї ж миті, його пути, здираючи шкіру, ковзнула по руках. Від щастя й надії перехопило подих. За кілька хвилин Казимир повністю звільнився від мотузки і намагався не завити від нового болю, коли кров почала повертатися в побілілі кисті. Перечекавши цю мить, він вдивився в постать людоїда перед собою. Якби той сам не був творінням зла, то, мабуть, відчув би карком, скільки ненависті зараз спрямовано в його бік.