Розділ V Демони лісу

Якщо твоє серце відважно горить,

То в місячну ніч, як земля задвигтить,

На Лев’ячу Голову вийди сміливо

І душу відкрий маловірну для дива.

Під місяць підстав Чашу Сірого Братства

І промінь тоді вкаже шлях до багатства

— Опам’ятайтесь, Массарі! — вдруге гукнув найманець, додавши кілька брудних лайливих слів зі свого щедрого запасу, — опам’ятайтесь, чорт забирай! Я, здається, придумав...

Однак, повторивши свого дурнуватого віршика вдвадцяте, а то й в тридцяте, венецієць захропів.

— Щоб ти здох, скурвий сину! — розпачливо вигукнув Казимир і спробував у темряві вперіщити його ногою.

— Нечесно бити мене в спосіб, у який я не можу бити вас, — раптом буркнув Массарі.

Схоже, що цього разу притомність повернулась до нього швидше.

— Послухайте, добродію, — стишено мовив найманець, відчуваючи, що їх вже почули, — ми не можемо перерізати наші пута, але можемо їх перегризти...

— Ви жартуєте?

— Я схожий на блазня?

— Звідки мені знати? Я вас не бачу...

— Це наша єдина можливість!

Раптом у Казимира та й, либонь, у венеційця в жилах похолола кров. Зачувши їхні голоси, у печеру забіг, тримаючи в руках смолоскип, один зі стридів і хутко опинявся біля них.

Найманець тепер мав змогу розгледіти його обличчя. Воно було схоже на людське, щоправда, лоб виявився занадто вузьким, а нижня щелепа занадто масивною. Очі ховалися в глибоких западинах, над якими густо кущилися брови. Ніздрі людоїда по-звірячому роздувалися, що свідчило, мабуть, про неабияке роздратування.

Вдивившись Казимирові в очі, стрид промовив кілька коротких незрозумілих звуків і сердито змахнув вогнем в того просто біля носа. Як можна було збагнути, все це означало наказ сидіти тихо й не турбувати їх балаканиною. Так само людоїд пригрозив і Массарі. Впевнившись, що ці двоє його зрозуміли, стрид знову подався геть.

Майже чверть години жоден з полонених не промовив ані слова. Врешті, найманець знову прошепотів: