Розділ IV Монастир Святого Франциска

— Наскільки ж більшу Господню ласку отримує той, хто замість води подасть подорожньому пива! — не вгавав Гвідо.

Христоф, який відчував себе волоцюгою або школярем, для якого в шинкаря випрошують дармової випивки, вже хотів піти геть, але той, хто привів його сюди, втретє вхопив за рукав. Львів’янин зупинився.

Втім за цей час брат Ян несподівано подобрів і широко усміхнувся.

— З радістю пригощу нашого гостя, — промовив він.

Взявши до рук порожній кухоль, монах підійшов до однієї з діжок і наповнив його по вінця. Після цього підніс пиво Христофові.

— Скуштуйте, добродію, — сказав Ян, — з Божої ласки, ми своєю невтомною працею створюємо цей напій. І прошу вибачення за наші з братом Гвідо довгі балачки... Ми з ним часто сперечаємось.

Гість узяв кухоль і з приємністю вдихнув прохолодний гіркуватий запах хмелю. Тієї ж миті він побачив, як жадібно дивиться на нього Гвідо. Очі монаха стали великими й вологими, як у коня, а на обличчі з’явилося й застигло якесь німе благання.

Христоф вдячно кивнув братові Яну, але пити не почав. Той з подивом подивився на нього.

— Побоююсь, що за такої спеки, яка панує надворі, можу проковтнути це пиво разом із кухлем, — пояснив гість, — він хоч і чималий, але питва в ньому на один добрий лик.

Дещо здивований брат Ян знову повернувся до своєї діжки.

— Я наллю вам ще, — сказав він.

За хвилину в руках Христофа було вже два кухлі. Один із них він тієї ж миті простягнув Гвідо. Той хутко вхопив його і за кілька ковтків усе випив. Після цього, дивлячись на брата Яна, тільки розвів руками. Мовляв, така була Божа воля. Чи то пак, воля гостя... Що, зрештою, означає те саме.

Ян з докором глянув на Христофа, але не зронив більше ані слова. Тільки махнув рукою і пошкандибав у той самий темний куток пивниці, з якого з’явився.

Брат Гвідо, що від пива розчервонівся ще більше, виглядав щасливим. В очах його світилася благодать і вдячність до Христофа.

— Що ж, тепер я з превеликою радістю проведу тебе до абата, добрий чоловіче, — сказав він, — ходімо.

Вони повернулися назад на монастирське подвір’я, і Гвідо, на диво жваво, як для такого товстенького коротуна, рушив попереду.

— Мушу, однак, попередити, що абат Купідура може бути зайнятий, як часто буває після ранкового вишколу, — проторохтів монах, — найпевніше в такій годині читає книги або займається ще якою наукою...

— Після ранкового вишколу? — здивувався Христоф, — це ти молитву так називаєш?

— Ні, вишкіл — це вишкіл. Молитва завжди перед ним, — заперечив той.

— Що ж відбувається під час вишколу? — допитувався гість.