Розділ сьомий

А потім згадала, що Сіт лежить зі струсом мозку, і Нік не дозволяє йому вставати.

У дверях вона ледь не зіткнулася з Ніком. Уникла його погляду, рішуче пройшла вперед, туди, де розвертався всюдихід. Семироль, зістрибнувши на втоптаний сніг, сам зачинив ворота, і на обличчі його, на перший погляд безсторонньому, ясно читалося запитання...

— Що трапилося, Ніку? Ірено, радий бачити... Ніку, судячи з виразу твого обличчя...

Семироль замовк. І дивився вже не на Ірену і не на лікаря — за їхні спини, і обличчя його змінилося так, що Ірена ніколи його таким не бачила.

У дверях гаража стояв Трош. Із мисливською рушницею. Дуло її дивилося не в землю, а у вічі — Ніку, Ірені, Семиролю... Руки стрільця тремтіли, і зброя ходила ходором.

Нік смиконув Ірену вбік. Вона скривилася від дотику — жорсткого і болючого, а наступної миті між нею та чорним дулом опинилося жилаве тіло Ніка...

— Геть, лікарю... — сказав Трош ледве чутно. — Відійди...

Прикриваючи собою Ірену, тягнучи її за собою, Нік зробив крок убік.

Семироль застиг на місці. Дуло дивилося йому прямо в живіт. Із відстані якихось десяти кроків.

Це тільки в кіно між убивцею і жертвою зав’язуються якісь діалоги. Трош мовчав. Мовчав і (Ірена бачила) намагався впоратися з тремтінням у руках. Утримати рушницю так, щоб убити напевно.

Мабуть, слід було щось сказати. «Ні», або «Не треба» чи «Стій!»...

Ні, відразу за таким вигуком гримне постріл. І це буде куди природніше, ніж отой удаваний спокій і гармонія на цій дивній фермі...

— Дурник... — втомлено сказав Семироль. — Ну, стріляй.

І зробив крок уперед.

Напевно, таке обличчя буває у не раз битого підлітка, коли, притиснутий до шкільної огорожі, він зважується нарешті дати здачі...

Обличчя Троша спотворилося. Пролунав постріл — гучний, громовий, загули, відлунюючи, гори...

Іренине обличчя уткнулося в жорстку шию Ніка. Вона бачила, як похитнувся, ніби від удару, Семироль. І у куртці його утворилася, піднявши рвані краї, чорна дірочка. На рівні плеча.

Очі Трошеві стали величезними, поглинувши в себе увесь навколишній простір...

— Тепер із другого ствола, — тихо сказав вампір.

І зробив іще крок.