Розділ третій

Машина рушила.

Ірена коліньми стала на лаву — ніби дитина в метро. Наблизила обличчя до віконця за щільними ґратами.

За брудним клітчастим склом миготіли тіні. Ірена не могла впізнати жодної знайомої деталі — ніби за час, проведений у в’язниці, місто остаточно скинуло упізнавані прикмети. Скинуло маску, постало в усій своїй ворожій відчуженості.

Вона втомилася дивитись. Стала на лаву ногами — добре, що машина йшла м’яко, і ні вибоїни, ні різкі зупинки ув’язнену не турбували.

...У вампірів — ікла. Вампіри сплять у трунах. Коли Ірені було років чотирнадцять, вона переглянула всі наявні фільми про вампірів...

Закляклою рукою полізла за пазуху. Тюремна роба не мала кишень — але Ірена примудрилася влаштувати в її складках закапелок. Недарма в останні дні вона так завзято просила на обід гостренького — ось вони, кілька відвойованих часникових зубочків...

Ірена примружила очі — пан Семироль стояв перед нею як живий. Чи посміхався він під час тієї їхньої зустрічі? І якщо посміхався, то оголював при цьому ясна?..

У неї немає при собі жодної срібної дрібнички. І осиковий кілок, зрозуміло, в камері смертників добути ніде...

Зараз чи згодом?

Згодом. Вона акуратно сховала часникові зубочки. Закусила губу.

Іноді вампірами називають (у переносному значенні) користолюбців, негідників, зажерливих банкірів. А що, коли Упир — всього лише прізвисько користолюбця?..

«Приватний представник правосуддя». Приватний кат, точніше кажучи. Цікава практика... Одна річ — коли страчують на площі. Зовсім інша — коли торгують ордерами на страту, ніби мисливськими ліцензіями...

Анджею, це твій задум? Чи все ж таки помилка, побічний ефект, цеглинка, що випала зі свого гнізда і спричинила за собою дивний обвал? Змінивши тим самим всю структуру МОДЕЛІ?..

Машину трусонуло. Ірена вхопилася за жорсткий край лави; місто залишилося позаду. Вони їдуть близько півгодини — власне, куди?

Вона виглянула знову — і на цей раз видимість виявилася трохи кращою. Вона навіть примружилася від низького листопадового сонця, що пробилося крізь шар пилу на тюремному склі.

Гори. Машина повзла гірською дорогою — але не звичною, у вигинах зелених пагорбів із туманом над вузькими річками. Ці гори нагадували скорше давню їхню поїздку на турбазу — високі, уривчасті, лисі, позбавлені рослинності, холодні й недосяжні...

Вона протерла очі. Ну не було скелястих хребтів у її передмісті! Не мусило бути... Це неправильні гори, поза МОДЕЛЛЮ тут зовсім інша місцевість!.. Але цікаво: чи існує межа, територіальна межа МОДЕЛІ?

Вона жваво уявила собі, як машина перетинає невидиму межу і вихоплюється з вигаданого Анджеєм світу — просто в натовп зневірених, схудлих в очікуванні експертів, ув обійми цієї безвідповідальної сволоти — пана Петера...

Чи припускав пан Петер, що події можуть повернутися ТАК? Не припускав — значить, некомпетентний. Припускав, але вирішив ризикнути? Тоді мерзотник. Гад...

Машина сповільнила хід. Зупинилася.