Розділ третій

— Анджей... Річ у тім, Ірено... Ви — його дружина... Я розумію, вам важко жити поруч із геніальним художником, композитором, письменником... Їм потрібні неординарні особистості. Жінки, які могли б зрозуміти їх, пожертвувати, якщо хочете, своєю індивідуальністю, стати віддзеркаленням, тінню...

— Ви — його коханка? — увірвала пафос Ірена.

Дамочка зітхнула:

— Я... його друг... Чого, на жаль, з вами не трапилось. Ви не змогли стати другом власного чоловіка...

— Це він вам сказав?

— Ні, але це ж одразу помітно... Ірено, зрозумійте... Талант Анджея — занадто велика цінність, аби розмінювати його на банальне сімейне життя. Ви будете з ним нещасливі... адже ви його не розумієте, не цінуєте. Він буде нещасливий із вами... Вам краще... розлучитися. Генію не потрібна дружина — йому потрібен друг, однодумець... нянька...

— Треба подумати, — зітхнула Ірена.

І вийшла, залишивши дамочку з розкритим ротом. (Очевидно, та ще не встигла все висловити.)

Увечері повернувся Анджей — неуважливий і мрійливий.

— Приходила твоя... шанувальниця, — сказала Ірена після вечері, коли говорити, взагалі-то, не було про що.

— Яка? — відгукнувся Анджей замислено.

— Синя...

— А-а-а... І що?

Ірена подумала.

— Вона вважає, що я недостатньо з тобою няньчуся...

— А ти вважаєш — достатньо?

Ірена зітхнула:

— Знаєш, моє оповідання надрукували... У збірці...

— Покажеш?

— Як схочеш... Анджею, як ти гадаєш, тобі потрібна інша дружина?