Розділ третій

Бляха-муха... Ірена навіть не забула її ім’я. Ім’я ЗВІДТИ — зі справжнього, незмодельованого світу...

Семироль розвертав машину.

От би було круто, якби всюдихід не втримався на вузькій дорозі, загуркотів по камінню вниз і розсипався на мальовничому засніженому схилі...

Вона згадала про часник.

Від ретельно збережених зубочків залишився тільки неприємний присмак у роті. Коли ж бо, з якого переляку вона проковтнула свою останню надію?!

— Пристебніть ремінь...

— Що?..

— Пристебніть ремінь, це ж гори...

Її руки діяли окремо від голови. Клац...

Тепер широка стрічка ременя прив’язувала її до крісла.

— Вам усе ще холодно?

Вона зрозуміла, що тремтить. Цокоче зубами із загрозою прикусити язик.

— Обігрівач гріє добряче, — Семироль посміхнувся. — Мені вже жарко...

На лобі у нього справді виступив піт. Жорстке волосся, звільнене з-під лижної шапочки, стояло сторчма.

— Нам їхати десь із півгодини... Розслабтеся. Подивіться, які гарні гори...

— Несправжні, — сказала Ірена байдуже. — Модель.

— Але ж гарна модель, правда?

Вона швидко зиркнула на нього. Машина в горах... Руки, що легко лежать на кермі...

— Анджей? — запитала вона пошепки, сама собі не вірячи. — Анджей?!

Як усе до дідька на нього схоже... Довести її до божевілля — а потім з’явитися нізвідки, раптово — неймовірно!.. Позирнути з чужої личини...