Розділ третій

Огидний запах...

Ян Семироль акуратно сховав ручку — і тільки тоді глянув на Ірену.

Під цим поглядом охоронець зняв руку з Ірениного плеча. Довго не міг витягнути ключі — кільце зачепилося за дірку в кишені...

Наручники розімкнулися, вивільняючи Ірені зап’ястя.

Семироль скупо посміхнувся.

Дуже гладенька шкіра. Чисто поголені щоки. Доглянутий випещений пан.

— Куфайку нам треба забрати... — сказав водій, дивлячись у сніг.

Ірена ворухнула плечима. Ватяна зношена куфайка зсунулась на дорогу. Майже впала — та хтось із охоронців спритно її підхопив.

— Боязкі відморозки, — сказала Ірена, ні до кого конкретно не звертаючись. — Баби...

— Їдьмо, — нервово сказав водій.

Усі троє, як по команді, шаснули в кабіну. Наче їх підганяли канчуком.

Тюремний фургон смикнувся — занадто різко, ледь не потрапивши колісьми у провалля. Розвернувся, викидаючи з-під коліс брудний сніг і рінь; задимів вихлопами, кілька разів підстрибнув на вибоїнах і зник за поворотом...

— У мене в машині обігрівач, — сказав Семироль.

Ірена не повернула голови.

Гори аж надто гарні. Доречний антураж до фільму жахів.

— Ви чуєте? Холодно. Сідайте в машину.

«А чи не кинутися з обриву?» — мляво подумала Ірена.

— Сідайте ж бо.

Вона нарешті підійшла до відчинених навстіж дверцят. Не відчуваючи ніг. Вибралася на сидіння, підтягла коліна до підборіддя.

Семироль сів за кермо. Увімкнув приймач; із далекої далини тоненьким голоском запищала знайома співачка.