Розділ «28 липня»

– Не залишиться, – впевнено відказав брат. – Ти ж знаєш, що Палазя мені як сестра.

– Я не сумнівався у цьому, – полегшено мовив Теодор.

– А як же Настуня?

– Коли буде скрутно, вона повернеться з дітьми до батьків. Вони, звісно, і молодшу сестру приймуть, але це в крайньому разі.

– Ти вважаєш, що все так погано?

– Боюся, що все набагато гірше, ніж нам здається, – сказав Теодор.

Він обійняв молодшого брата за плечі, й обидва попрямували до господи.

Назавтра з самого ранку до церкви на вранішню відправу потягнулися люди з навколишніх хуторів. Ще вчора отець Саламон передав, що відправить службу за тими, хто вирушає на війну. Прийшли всі, навіть ті, кого цього разу мобілізація минула. Мало того, у церкву зайшли й каменюхи, що не належали до греко-католицького обряду: три німці-колоністи, що оселилися неподалік ще з два десятки років тому, поляки, що вперто ігнорували і цей Божий храм, і церковні свята. Зараз же вони стояли в церкві осторонь від інших призовників і сумирно слухали незрозумілу для них церковнослов’янську мову.

Серед мобілізованих був і один жид, але у церкву не зайшов.

Після відправи отець поблагословив призовників на ратний подвиг і побажав усім повернутися живими і здоровими.

І всі висипали на площу перед церквою. Здавалося, такого скупчення людей тут не було від часу освячення церкви єпископом Чеховичем дев’ять років тому. Рівномірна, на перший погляд, людська маса при детальнішому спостереженні розсипалася на окремі групки, де рідні й сусіди обступили призовників, щоб востаннє подивитися, доторкнутися, обійняти.

То тут, то там звучало: «Gotter halte, Gott beschütze Unsern Kaiser, unser Land!», «Boże wspieraj, Boże ochroń Nam Cesarza i nasz kraj», «Боже, буди покровитель Цісарю, Єго краям!», і навіть жиди співали гімн по-своєму.

– Господи! – сказала якась старша жінка. – Чого радіти? На війну йдете!

Але її настрій губився у загальному піднесенні, що панувало на площі.

Зрештою, цього піднесення не поділяв Теодор Засмужний. Він приєднався до своїх пізніше від інших. Він ще залишився зі священиком вирішувати деякі питання. Поруч Івана стояли жінка Настуня, Юрко і тесть. Настунина мама залишилася вдома з малими дітьми. Не пішла до церкви і Пелагея.

Старий Данило стояв дещо осторонь, мовчки з-під лоба спостерігаючи за всім, що відбувалося. Восени мав повернутися з війська єдиний син Дмитро, але чекати його повернення даремно. Якщо вже забирають резервістів, то військових не відпустять і поготів.

До Данила підійшов Теодор.

– Тату, – сказав він, – ви б так не сумували.

– Радіти, як от ті? – Данило кивнув на групу молодиків, які весь час горланили пісень.

– Я не кажу так, – відказав Засмужний. – Але, тату, не забувайте, що з чоловіків залишитесь ви і наш Юрко. Ви будете опорою жінок. Вам треба триматися.