– Семен ще вчора поїхав до Перемишля. Зважте, що ще перед початком війни. І поїхав у справах. Крім того, ви знаєте, що він комісований і у війську не служив, тому і не є резервістом. А ви маєте бути готовими будь-якого дня надіти форму.
З цими словами війт розвернувся і, навіть не надівши кашкета, попрямував до церкви. Чоловіки також почали розходитися.
Засмужних серед них не було, і звістку про початок війни у їхню хату приніс всюдисущий Юрко. Від несподіванки Пелагея опустилася на стілець і заголосила. Малий Михайлик, звичайно, нічого не зрозумів, але за компанію заплакав також. Теодор нагримав на них обох, від чого жінка затихла, зате хлопчик заревів сильніше. Батько висварився і вийшов на двір. Там він побачив, що через тин до нього перелазить Іван. За ним вервечкою бігли троє його дітей. Найменший Дмитро не зміг перелізти і, залишившись за тином, заплакав.
– Одна надія, що ми не встигнемо добратися до фронту, – зустрів брата Теодор.
– Слабка надія, – відказав той. – Сербія Сербією, але не вона головна тут. Вона – як цап відбувайло. Не було б Сербії, знайшли б когось іншого.
– Чому ти так думаєш?
– Скажи мені таке: ну навіщо наслідник поїхав до Сараєва? Хіба він не знав, що це порохова бочка?
– І він поїхав, щоб його вбили, – докінчив його думку Теодор.
– Чому зразу вбили?
– Але ж вбили! І тепер це ми розгрібаємо.
Перша мобілізація у Кам’янці Лісній почалася через два дні, і під неї потрапив Іван Засмужний. Почувши таке, Анастасія пригорнула до себе дітей і заголосила. А Іван, хоч і був внутрішньо готовий до цього, став посеред хати і не знав, що робити. У такому стані його і застав Теодор. Він подивився на розгубленого брата і невтішну зовицю і вирішив взяти ініціативу у свої руки.
– На коли повістка? – поцікавився він.
– На завтра, – відповів Іван.
– То чого ти стоїш слупом? Гадаєш, прийдуть до тебе, побачать, що ти не готовий і залишать тебе в спокої? Плач не плач, а збиратися треба.
Слова молодшого брата принесли якийсь спокій і впевненість. Іван неначе вийшов зі стовбняку, навіть жінка перестала схлипувати.
– Настуню, хватить сліз, наплачешся, коли чекатимеш Івана. А зараз збирай чоловіка до війська.
– Що збирати? – підвелася вона. – Може, щось тепле?
– Не треба. Не зима, а форму йому дадуть воєнну. Щось поїсти на два-три дні. А до зими, сподіваюся, все закінчиться.
Розуміючи, що участь брата його не мине, Теодор ввечері, коли Іван вже ліг перед війною востаннє спати, покликав у вільшину Юрка.
– Навіщо аж сюди? – дивувався наймолодший брат. – Хіба не можна було поговорити надворі?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Настане день, закінчиться війна...» автора Лущик П.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „28 липня“ на сторінці 5. Приємного читання.
TextBook