TextBook Микита Валько легко скочив на Гнідка.
– А ти (невідомий показав на Михайла) запам’ятай: ти нас не бачив.
– Зрозуміло, – просто відповів Засмужний.
– Почекай мене в хаті, – кинув наостанок Микита. – Жінка про тебе знає.
– Добре, почекаю.
Вершники розвернулися і невдовзі сховалися у лісі. А Михайло важко зітхнув і попрямував до хати Валька, де на порозі вже чекала жінка Микити.
На німе питання відповів:
– Все буде добре. Не хвилюйся!
– А якщо вони щось йому зроблять? – стривожено запитала вона.
– Мене ж відпустили!
Цей аргумент якщо не переконав жінку, то принаймні дещо заспокоїв.
– Пішли в хату, – сказала вона. – Спати будеш?
– Та який там сон!
– А їсти?
– Та й їжа не полізе, поки буду переживати! Ти не хвилюйся за мене. Я просто посиджу під вікном. Почекаю Микиту. До Пристані кілометрів сім, не більше. Довго він не затримається.
Так за столом під вікном його і застав ранок. Наприкінці сидіння Михайло, напевне, все-таки закуняв, бо здригнувся, почувши скрип дверей. Схопився з лавки. Одночасно з другої кімнати вийшла жінка. Вона, видно, також не зімкнула очей.
Але замість очікуваного Микити у дверях стояв Теодор Засмужний. Побачивши сина, він полегшено зітхнув.
– Де кінь? – запитав він.
– На ньому Микита повів їх на Пристань.
– Давно?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Настане день, закінчиться війна...» автора Лущик П.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Окупація“ на сторінці 5. Приємного читання.