Розділ «Окупація»

Постукав у вікно. Фіранку відхилили зразу ж, неначе всю ніч чекали на цей стук. У вікні Михайло впізнав обличчя Микити. Упізнав і той.

– Відкрий! – махнув рукою Засмужний.

Фіранка знову ворухнулася, і невдовзі скрипнули вхідні двері.

– Ти чого тут? – здивовано запитав Валько.

– Микито, виручай! – говорив Михайло. – Там (він показав на дорогу) чекають якісь озброєні люди. Я їх привів до Любелі, а їм треба на Пристань.

– Ну?

– А я дорогу знаю погано. Не дай Боже, заблукаю!

Микита подивився на Засмужного з-під лоба, потім запитав:

– Коня запрягати?

– Та візьми мого! Віддаси, коли повернешся.

– Якщо повернуся, – відказав Валько. – Почекай, лише одягнуся.

Він знову зник за дверима, але досить швидко повернувся.

– Веди! Скажи лише, хто вони такі?

– Не знаю, – признався Михайло. – Розпитувати якось було небезпечно.

– Це так, – згодився любелець.

Підійшли до вершників.

– Ось! – сказав Засмужний. – Він знає дорогу.

– До Пристані? – запитав старший.

– Знаю, – відповів Микита.

– Сідай на коня!